Перед початком взаємовідносин з потенційним контрагентом, компанія, яка у власній діяльності керується етичними принципами взаємодії, безумовно, здійснює всебічний скринінг суб`єкта, з яким збирається мати справу. Особливого значення це набуває в період дії правового режиму воєнного стану, коли ризики взаємодії з підсанкційним елементом або суб`єктом із сумнівним бекграундом є достатньо високими.
В той же час, навіть коли ваш контрагент успішно пройшов перевірку на доброчесність та етичність ведення бізнесу, не варто нехтувати можливостями, наданими законодавчими інструментами щодо уникнення непередбачуваних наслідків та фінансових ризиків на етапі оформлення двосторонніх правовідносин. Отож, нижче мова піде про механізми забезпечення виконання договірних зобов'язань з метою уникнення або мінімізації фінансових ризиків компанії.
Угоди, укладені між господарюючими суб'єктами, несуть високий фінансовий ризик, оскільки зазвичай вони передбачають значні зобов'язання. Саме тому доцільно ще на етапі укладення договору з контрагентом визначити спосіб їх забезпечення у разі невиконання або неналежного виконання договору, а також ухилення іншої сторони договору від виконання зобов'язання, в тому числі грошового.
Господарські взаємовідносини вимагають ефективної системи забезпечувальних заходів зобов'язально-правового і речово-правового характеру, що зумовлено потребою наявності правових засобів, спрямованих на належне виконання сторонами своїх договірних зобов'язань.
З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів українське законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань.
Серед способів забезпечення виконання зобов'язань можна виділити наступні:
Неустойка;
порука;
завдаток;
застава;
притримання майна боржника;
гарантія (банківська гарантія);
право довірчої власності;
інші способи, передбачені законом чи договором.
Нижче більш детально зупинимося на деяких способах забезпечення договірних зобов'язань.
Одним з найбільш поширених способів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка, під якою розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Право вибору грошової або майнової неустойки належить сторонам зобов'язання, але на практиці сторони обирають здебільшого неустойку в грошовій формі.
Виходячи з положень ст. 549 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), до різновидів неустойки відносяться штраф та пеня. Відтак, кваліфікуючими ознаками штрафу є:
а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо).
б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
В свою чергу пеня як різновид неустойки характеризується такими ознаками:
а) застосування виключно у грошових зобов'язаннях;
б) можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки);
в) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання;
г) триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.
Порука є найефективнішим способом забезпечення зобов'язань при укладенні кредитних договорів, оформленні споживчих кредитів тощо. Відповідно до ст. 553 ЦК України, під порукою розуміється договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Порукою можуть забезпечуватися будь-які зобов'язання як договірні, так і позадоговірні, в тому числі і додаткові. Не суперечить правовій природі поруки та нормам чинного цивільного законодавства України також забезпечення порукою зобов'язання сплатити за векселем або чеком, відшкодувати спричинену шкоду або повернути безпідставно набуте майно.
Виходячи із положень ч. 2 ст. 553 ЦК України, поручитель може поручитися за виконання основного зобов'язання в повному обсязі або частково.
Часткова порука має місце тоді, коли поручитель поручився не за все зобов'язання боржника, а лише в певній частині, обмеженій наперед визначеним обсягом (сумою, кількістю, обсягом робіт, послуг тощо). Наприклад, поручитель зобов'язується відшкодувати кредитору збитки в розмірі, що не перевищує 10000 грн. або сплатити відсотки за користування кредитом, але не більше як 110 % річних тощо.
Як пришвидшити підготовку договорів? В LIGA360 є найпопулярніші драфти угод, можливості спільної роботи з текстом, пошук помилок та флоу погодження. Замовте презентацію комплексного інформаційно-аналітичного рішення LIGA360 прямо сьогодні.
Завдаток, як спосіб забезпечення зобов'язань - це грошова сума або рухоме майно, що видається кредитору боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.
Завдаток виконує три основні функції:
- платіжну (завдаток видається в рахунок належних за договором платежів);
- підтверджувальну (передачею завдатку боржник підтверджує наявність основного зобов'язання);
- забезпечувальну (встановлення негативних наслідків невиконання зобов'язання, забезпеченого завдатком, гарантує виконання такого зобов'язання).
Застава є одним із найбільш поширених способів забезпечення виконання зобов'язань, що обумовлено її речово-правовим характером: при виникненні заставних правовідносин кредитору (заставодержателю), як правило, чітко відомо, на яке майно він зможе звернути стягнення у разі невиконання боржником (заставодавцем) основного зобов'язання, забезпеченого заставою. Значно рідше у заставу передається майно, право на яке заставодавець набуде в майбутньому.
Крім того, широкому застосуванню застави на практиці сприяє також те, що предметом застави виступають переважно індивідуально визначені речі, а при заставі речей, визначених родовими ознаками, договір застави має індивідуалізувати предмет застави (ст. 41 Закону України "Про заставу").
Кредитор-заставодержатель, приймаючи майно у заставу, має змогу визначити його вартість шляхом проведення оцінки, що дозволяє йому вирахувати ліквідність такої речі у її співвідношенні з вартістю основного зобов'язання.
Нарешті, перевага правового положення заставодержателя над іншими кредиторами, які мають до боржника вимоги, не забезпечені заставою, полягає у тому, що права кредитора-заставодержателя задовольняються переважно перед вимогами інших кредиторів, якщо інший порядок задоволення не передбачений законом.
Якщо ж мова йде про право довірчої власності, як спосіб забезпечення виконання зобов'язання, то згідно зі статтею 5971 ЦК України, за договором про встановлення довірчої власності одна сторона (довірчий засновник) передає майно другій стороні (довірчому власнику) на праві довірчої власності для забезпечення зобов'язання боржника за кредитним договором, договором позики.
Право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язань є різновидом права власності на майно, за яким кредитор, який отримав майно у довірчу власність (довірчий власник), не має права самостійно відчужувати таке майно, крім як для звернення стягнення на нього, а також викупу його для суспільних потреб у порядку, встановленому законом.
З моменту встановлення довірчої власності право власності особи, яка передала своє майно у довірчу власність, припиняється.
Що стосується гарантії, то в даному випадку інтерес кредитора гарантується шляхом залучення до основного зобов'язання, яке існує між кредитором та боржником, третьої особи - гаранта.
Гарантією визнається письмове зобов'язання банку, іншої фінансової установи, страхової організації (гаранта), яке видається за клопотанням іншої особи (принципала), за яким гарант зобов'язується сплатити кредиторові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов гарантійного зобов'язання грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату.
Для гарантії характерний спеціальний суб'єктивний склад:
принципал, яким є боржник за основним зобов'язанням;
бенефіціар, яким є кредитор за основним зобов'язанням;
Гарант.
Якщо принципал та бенефіціар - це будь-які учасники цивільних правовідносин, то гарантами можуть виступати лише фінансові установи, до яких згідно із Законом України “Про фінансові послуги та фінансові компанії” відносяться:
1) банки, для яких видача гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі, є однією з банківських операцій у відповідності до ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність";
2) страхові організації згідно із Законом України "Про страхування";
3) інші фінансові установи, якими є кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.
Отож, призначенням забезпечувальних прав є не просто стимуляція боржника до належного виконання зобов'язання, але й можливість для кредитора отримати сатисфакцію у вигляді компенсації вартості предмету забезпечення. Зазначене право кредитор отримує в разі невиконання або неналежного виконання боржником свого обов'язку. Отож забезпечення виконання зобов`язань є своєрідною гарантією захисту майнових інтересів кредитора.
Забезпечувальні права є ефективним інструментом мінімізації фінансових ризиків, позаяк спонукають боржника до належного виконання зобов'язань, оскільки в разі порушення відповідних зобов'язання гарантують реальну можливість відшкодування збитків.
Перевірте ризики сторін при підписанні угоди! Нова LIGA360 містить найповніше досьє компаній та допоможе перевірити: 29 ризик-факторів, санкційність, наявність боргів, фінансовий стан, репутацію в медіа тощо. Замовте презентацію комплексного рішення LIGA360 для контролю інформаційних ризиків і ухвалення рішень, та відкрийте більше можливостей.
