Питання відчуження майна, яке перебуває у приватній власності, в період воєнного стану є критично важливим. Вилучають все: починаючи від одного транспортного засобу і закінчуючи цілими комплексами приміщень, кількома десятками одиниць техніки.
Процедура, з одного боку, досить врегульована - більше десяти років тому було прийнято профільний Закон України № 4765-VI. Питання виконання військово-транспортного обов'язку також регламентовано.
Проте поява все нової судової практики свідчить, що власнику доведеться докласти зусиль, щоб захистити свої права. Такий захист можливий одразу в кількох площинах - далі й розберемо.
Закон України № 4765-VI передбачає дві відмінні процедури щодо майна - примусове відчуження майна (реквізиція) та вилучення майна.
Відмінність між ними полягає в тому, що примусове відчуження майна стосується приватної та комунальної власності й відбувається оплатно, тоді як вилучення майна стосується виключно суб'єктів господарювання державного сектору економіки та відбувається без виплати компенсації.
Обидві процедури мають спільну мету - забезпечити потреби Держави у сфері оборони та захисту в період війни.
В цій статті ми зупинимося на примусовому відчуженні майна.
Примусове відчуження майна, за загальним правилом, відбувається з повним відшкодуванням його вартості, а компенсація має бути попередньою за замовчуванням. Проте є й винятки - компенсація може бути наступною.
Законодавством чітко врегульовано, що примусове відчуження майна здійснюється за рішенням військового командування, погодженим з органом військового управління, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради.
Перевіряйте нерухомість, землю, транспорт, діючі ліцензії та дозволи з LIGA360
Тобто будь-яке відчуження майна без погодження видається повністю неправомірним. Виняток -перебування майна у місцевостях, де ведуться бойові дії.
Важлива деталь - момент погодження. Так, судова практика свідчить, що спочатку приймається рішення, а потім воно узгоджується. Попереднього погодження немає.
Під час примусового відчуження майна надзвичайно важливо проконтролювати правильне оформлення акта, який опосередковує передання майна. Акт підписується власником майна і уповноваженими особами військового командування.
Право державної власності на майно виникає з дати підписання акта.
Таким чином, не підписано акт - немає переходу права власності до Держави.
Судова практика наразі підтверджує, що присутність власника майна під час складання акта про примусове відчуження майна є необов'язковою. Тож, акт може бути складено та підписано за відсутності власника майна.
Базова гарантія для власника майна - право на компенсацію, якому відповідає обов'язок держави виплатити кошти з Державного бюджету України.
Проте, як вже згадували, компенсація може бути як попередньою, так і наступною. Якщо з попередньою все більш-менш зрозуміло, то наступне повне відшкодування здійснюється аж після скасування правового режиму воєнного стану за рахунок коштів державного бюджету. Для отримання наступної повної компенсації колишній власник після скасування правового режиму воєнного стану звертається до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем відчуження майна із заявою, до якої додаються акт і документ, що містить висновок про вартість майна.
Після війни власник наділений правом повернути майно в натурі, якщо воно збереглося.
Якщо відчужене майно збереглося, а колишній власник наполягає на його поверненні, таке повернення здійснюється в судовому порядку.
Для визначення розміру компенсації важливим є висновок про вартість майна на дату його оцінки.
Виникає логічне питання: як вчинити, якщо у власника виникла незгода з оцінкою?
SMS-Маяк: оперативний моніторинг державних реєстрів, що миттєво сповіщає про зміни у нерухомості, аби ви встигли захистити свої активи
Розглянемо приклад: підприємство, у власності якого перебували житлові будівлі, звернулося до суду з позовними вимогами про визнання оцінки нерухомого майна недійсною, визнання недійсним акта про примусове відчуження в частині вартості об'єктів нерухомого майна, зобов'язання провести повторну оцінку примусово відчуженого майна відповідно до вимог діючого законодавства. Ключовим моментом є те, що реквізиція проводилася із наступним повним відшкодуванням вартості майна. Верховний Суд, оцінивши ситуацію, зазначив, що власник може оскаржити в судовому порядку визначену оцінку цього майна лише після відшкодування його вартості. Верховний Суд визнав правильними висновки судів про передчасність оскарження оцінки реквізованого майна з огляду на те, що позивачу ще не було відшкодовано вартість майна за відповідною заявою, як того вимагає законодавство. Суд рекомендує пред'явити позов про відшкодування вартості, у якому, з посиланням на неправильну оцінку, на підтвердження своїх вимог надавати докази щодо вартості примусово відчуженого майна, яку позивач вважає правильною. Тому колегія суддів вказала на обрання позивачем неналежного способу захисту.
Законом чітко врегульовано - примусово відчужене або вилучене рухоме майно не пізніше п'яти календарних днів з дня отримання Кабміном відповідного рішення Ради національної безпеки і оборони України передається за рішенням Кабміну суб'єкту господарювання державного сектору економіки.
Ще раз підкреслю: правомірною процедура примусового відчуження рухомого майна вважатиметься лише у разі подальшого передання майна суб'єкту державного сектору. Тобто, будь-яке передання рухомого майна (техніки, обладнання, транспортних засобів) сторонньому підприємству приватного сектору грубо порушує норми законодавства та права власника.
Водночас така ситуація є поширеною. Більше того, виникали випадки, коли після примусового відчуження майна підприємство не лише не отримувало компенсацію, а й виявляло своє рухоме майно у володінні іншої юридичної особи, яка використовувала його у власній господарській діяльності. Парадоксально, але втрачене компанією майно фактично опинялося у конкурента, якому воно починало приносити дохід. Ситуація досить несправедлива для компанії, яка погодилася віддати своє майно на потреби оборони та була впевнена у тому, що це майно тут та зараз приносить користь Державі.
Заразом повністю проігнорованою залишається мета примусового відчуження - забезпечити потреби оборони або безпеки. Як ми розуміємо, комерційний перепродаж від цієї мети значно відрізняється.
Тож які механізми захисту прав власника у разі, якщо його майно було вилучено неправомірно та/або передано сторонній особі, все ж таки існують?
По-перше, звернення до суду з віндикаційним позовом - позовом про витребування майна. Тобто, якщо майно вибуває у власника в протиправний спосіб та потрапляє до сторонньої компанії, він не позбавлений можливості витребувати його. Про наявність правової підстави та правомірність набуття майна сторонньою компанією в такому випадку йтися не може. (Уявімо ситуацію: все прийшли і забрали, акт не підписано, відсутня будь-яка правова підстава для переходу права власності).
Окрім того, власник майна має право вимагати від сторонньої компанії передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння майном.
Обов'язково разом із віндикаційним позовом слід подавати клопотання про забезпечення позову - це заблокує будь-які реєстраційні дії з майном на час судового провадження.
По-друге, захист прав власника, як відомо, неодноразово ставав предметом розгляду Європейського Суду з прав людини. Тому якщо національні суди не надали належну оцінку ситуації, звернення до ЄСПЛ можливе та необхідне.
По-третє, звернення до правоохоронних органів для ініціювання відкриття кримінального провадження. Слідчий або прокурор у такому випадку повинен негайно звернутися до суду з клопотанням про накладення арешту на майно із забороною його використання компанією, у якої перебуває чуже майно.
Цікавим також є інше: в 2026 році з'явилася тенденція передання справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки необхідно конкретизувати висновки, чи має значення при примусовому відчуженні майна (реквізиції) встановлення суспільної необхідності такого відчуження, зокрема дослідження обставин реальної необхідності щодо конкретного майна.
Окремої уваги заслуговує питання корпоративних прав. Так, Верховний Суд та суди апеляційної інстанції одночасно у кількох справах констатували, що корпоративні права/акції можуть бути об'єктом примусового відчуження на користь держави (зворотнє - "суб'єктивне тлумачення скаржника").
Щодо вилучення коштів - правозастосовчої практики небагато, але з тієї, яка наявна, ясно, що суди переконані: приписи Закону України № 4765-VI не застосовуються до грошей як майна, визначеного родовими ознаками, а законодавець не передбачив здійснення в умовах воєнного стану конфіскації грошей для потреб оборони тощо за рішенням військового командування.
Отже, процедура примусового відчуження майна непроста. Особливо складною є ситуація, якщо те, чого позбавили одного, переходить до рук іншого. Але способи боротися за свої права є, і якщо ретельно обдумати кожен крок: визначити, хто саме допустив порушення, який спосіб захисту у конкретній ситуації доцільний, стає можливим досягти результату.
Автор: Сергій Шкляр, Партнер-засновник та старший партнер ARZINGER, д.ю.н., професор і член наглядової ради "КП Миколаївводоканал"
