Законодавством не передбачена можливість визнання власника чи співвласника такими, що втратили право користування житлом.
Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 23 листопада 2020 року № 214/368/19.
Спрогнозуйте результат рішення суду з Verdictum PRO. ЛІГА:ЗАКОН презентує для вас першу систему аналізу судових рішень із функціоналом передбачення вірогідності перемоги у суді у всіх трьох інстанціях за допомогою штучного інтелекту. Функціонал прогнозування на підставі аналізу тексту позовної заяви створено для попередньої оцінки ризиків та економії часу адвоката під час підготовки до судових засідань. Сьогодні Verdictum PRO аналізує понад 80 млн документів. Не пропустіть зимові знижки на інформаційно-аналітичні продукти та комплексні рішення для бізнесу від ЛІГА:ЗАКОН! Обирайте тільки сьогодні зі знижкою 30%
Обставини справи
Позивач звернувся до суду з позов до колишньої дружини та її дочки про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням.
Позиція ВС
ВС погодився з рішенням місцевого суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, з огляду на таке
Відповідно до частини другої статті 405 ЦК член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Аналіз статті 405 ЦК дає підстави для висновку, що саме власник має право вимагати від осіб, які є членами його сім'ї та не є власниками цього житла, усунення порушення його прав шляхом визнання їх такими, що втратили право користування. Можливість визнання такими, що втратили право користування житлом власника/співвласника законодавством не передбачена та є виключною в силу наявних конституційних гарантів захисту права власності, його непорушності та збереження за власником.
Також читайте: Факт розлучення сам по собі не може бути підставою виселення з житла: позиція ВП
Встановлено, що відповідачі є співвласниками вказаної квартири, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 23 грудня 1994 року (а. с. 6).
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 346 ЦК України врегульовані підстави припинення права власності, а саме: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викуп пам'яток культурної спадщини; примусове відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиція; конфіскація; припинення юридичної особи чи смерті власника.
Вирішуючи вимоги щодо наявності підстав для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно виходив із того, що відповідачі не втратили право власності на вказану квартиру в силу вимог статей 319, 321 ЦК України.
Доказів, які б свідчили про припинення права власності відповідачів на належну їм частку в спірній квартирі в розумінні статей 346, 365 ЦК не надано, а тому суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано вважали відсутніми правові підстави для задоволення позовних вимог, оскільки положення частини другої статті 405 ЦК не розповсюджуються на спірні правовідносини.
