Продовження щорічної відпустки у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, яка настала під час відпустки, відбувається автоматично та погодження із власником або уповноваженим ним органом не потребує. Так, Велика Палата відступила від правового висновку Верховного Суду України та Верховного Суду.
Відповідне положення міститься у постанові ВП ВС від 13 жовтня 2020 року у справі № 712/9213/18.
Спрогнозуйте результат рішення суду з Verdictum PRO. ЛІГА:ЗАКОН презентує для вас першу систему аналізу судових рішень із функціоналом передбачення вірогідності перемоги у суді у всіх трьох інстанціях за допомогою штучного інтелекту. Функціонал прогнозування на підставі аналізу тексту позовної заяви створено для попередньої оцінки ризиків та економії часу адвоката під час підготовки до судових засідань. Сьогодні Verdictum PRO аналізує понад 80 млн документів.
Обставини справи
Позивачка перебувала у відпустці, згодом вона повідомила про необхідність продовження відпустки та надала листок непрацездатності.
Позивачка зазначала, що її незаконно звільнено з роботи за прогул без поважних причин.
Позиція ВП ВС
Приписів щодо обов'язкового погодження продовження відпустки в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому законом порядку, під час тривалості відпустки та звернення працівника з відповідною заявою до роботодавця у випадку саме "продовження" відпустки законодавство не містить.
Продовження відпустки не потребує спеціальних дій з боку працівника, тоді як перенесення вимагає згоди роботодавця та ініціативи працівника. Так само й коли працівник уже подав заяву про відпустку, то в разі вибору ним варіанта "продовження" відпустки немає необхідності подавати ще одну заяву, оскільки відпочинок поновлюється після перерви. Разом з цим у разі вибору варіанта "перенесення" відпустки працівник погоджує з роботодавцем новий час відпочинку і повинен написати заяву про таке бажання, а роботодавець - видати новий наказ.
ВП, зокрема, зазначає, що суди при вирішенні цієї справи звузили права найманого працівника і поклали на нього обов'язки у вигляді звернення до роботодавця про продовження відпустки з письмовою заявою та невиправдано розширили права роботодавця на обов'язкове погодження на продовження відпустки, що не відповідає як вимогам статті 80 КЗпП, так і статті 11 Закону № 504/96-ВР.
Такі обмеження прав найманого працівника та розширення прав роботодавця не ґрунтуються на вимогах закону, не є необхідними у демократичному суспільстві та порушують баланс інтересів сторін трудових правовідносин.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що необхідно відступити від правової позиції, висловленої у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 223/558/15-а та від 28 квітня 2020 року, від 28 квітня 2020 року у справі № 200/2166/19-а тощо щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оскільки продовження щорічної відпустки у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку під час відпустки, погодження із власником або уповноваженим ним органом не потребує.
Ці висновки про відступ стосуються і такої ж правової позиції, викладеної в інших судових рішеннях судів касаційної інстанції в подібних правовідносинах.
