Зовсім свіже рішення Верховного суду у справі № 369/1052/16-ц чітко визначає, наскільки далеко журналіст може зайти, використовуючи оціночні судження і стилістичні прийоми для викладу інформації.
З матеріалів справи видно, що до суду звернулася особа з позовом проти автора інтернет-видання з приводу даних, приведених в статті. Позивач стверджував, що вони були неправдивими і не відповідали дійсності, а також зачіпали його ділову репутацію. Крім того, він просив спростувати конкретні фрази з тексту.
Суд першої інстанції повністю підтримав позивача, але апеляція задовольнила позов частково. У її рішенні було вказано: частина фраз є оціночними судженнями, а тому не можуть бути спростовані. А оскільки позивач є політиком, то згідно Декларації про свободу політичних дебатів в ЗМІ, межа допустимої критики по відношенню до нього значно ширша.
Верховний суд з таким висновком не погодився, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції і дійшов наступних висновків. Апеляційний суд не забезпечив повний розгляд справи. У своєму рішенні він формально вказав, що думка автора - суб'єктивна, це тільки його думка про позивача, а тому містить тільки оціночні судження. При цьому не була дана оцінка кожного висловлювання, не встановлено, якими фактами вони підтверджуються і спростовуються, не встановлено, чи можна їх перевірити, і чи являються вони фактичними твердженнями.
Згідно Цивільного кодексу, оціночні судження, думки, переконання не можуть бути предметом судового захисту, оскільки їх неможливо перевірити на предмет відповідності дійсності. І в цьому полягає їх головна відмінність від фактичних тверджень.
