Договір є першоосновою взаємовідносин будь-яких контрагентів. На практиці пересічні підприємці користуються або шаблонними договорами, або договорами в рамках яких вони працюють роками.
При цьому питання помилок виникає лише тоді, коли між контрагентами виникають судові спори і суперечки, от тоді всі й починають читати договори.
Варто зазначити, що будь-яка помилка по-своєму індивідуальна і в кожному конкретному випадку має аналізуватись через призму правової природи договору, який виник між сторонами.
Суто практично помилки в договорах з контрагентами можна розділити на дві категорії: технічні та правові.
Якщо говорити про технічні помилки, то такими є: описки, помилки в назвах підприємств, ідентифікаційних кодах, адресах, банківських реквізитах, місцях укладення правочину, площах, об’ємах, обсягах величин тощо.
Зазвичай допущення технічної помилки, описки у договорі або в будь-яких додаткових угодах, додатках до нього не є підставою для невиконання контрагентом своїх зобов'язань за договором.
На практиці такі ситуації вирішуються шляхом виправлень та внесення змін за взаємною згодою контрагентів.
Наприклад, Верховним Судом у постанові від 21.01.2021 у справі 747/839/18, зроблено висновок про те, що порушення, які допущені в оформленні квитанцій та договорів, не можуть бути підставою для відмови у стягненні, а свідчать лише про наявність недоліків в оформленні документів, при цьому такі недоліки є формальними.
Крім того, наявність таких помилок не є підставою для визнання договору недійсним, що було неодноразово зазначено Верховним Судом, зокрема у постанові від 14.03.2018 у справі № 302/27/17, останній вказав, що допущена у тексті договору технічна помилка у зазначенні коду ЄДРПОУ та МФО банку не є підставою для визнання договору недійсним.
Основний масив проблем виникає саме щодо правових помилок у договорах, прикладами таких помилок є: неправильно виписані істотні умови договору, які не відповідають фактичній господарській операції, дефекти юридичних конструкцій, загальновживані вислови, які позбавлені практичного значення, взаємовиключні формулювання, двоякі формулювання, суперечність розділів чи статей між собою, наявність «мертвих норм» тощо.
В силу існування великого різноманіття господарських договорів, залежно від специфіки кожного, існують і свої особливі правові помилки.
Звичайно не всі помилки в договорах виливаються в потенційні судові спори, тому пропоную зупинитися на найбільш яскравих, що знайшли своє відображення в актуальній судовій практиці.
Формулювання «діє на підставі»
Досить поширеною помилкою при укладенні господарського договору є використання типового виразу щодо контрагента «діє на підставі Статуту», «діє на підставі довіреності», тощо, при цьому в 90% випадків ніхто не перевіряє повноваження особи, які викладені в статуті чи довіреності.
Здавалося б, така незначна помилка може мати досить негативні наслідки, і навіть призводити до недійсності правочину, адже договір підписується неуповноваженою особою.
Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.05.2020 у справі № 911/1634/19, від 30.04.2020 у справі № 925/1147/18.
Аналогічні правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05 листопада 2019 року у справі № 908/2604/18, від 20 лютого 2018 року у справі № 906/100/17, від 12 червня 2018 року у справі № 927/976/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 925/1453/16 та інших.
На думку Верховного Суду, наявність вказаного вище формулювання свідчить про обізнаність сторін договору про обмеження повноважень одна одної.
Ключовим при цьому є те, що при оскарженні договору доводити необізнаність з обмеженнями повинна не компанія, директор якої перевищив свої повноваження, а її контрагент.
Тому вкрай важливо не допускати подібного роду типову помилку та завжди ознайомлюватися із повноваженнями контрагента при використанні подібної фрази.
Темпоральні помилки
Досить розповсюдженою помилкою у договорах із контрагентами є використання понять "строк договору", "строк виконання зобов'язання" і "термін виконання зобов'язання" без жодного їх правового розуміння та наслідків застосування у тому чи іншому розділі договору.
Справа в тому, що поняття "строк договору", "строк виконання зобов'язання" та "термін виконання зобов'язання" згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст.
Зокрема, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, а терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Цей строк починає спливати з моменту укладення договору, хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Отже, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Вказане підтверджується і правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.
Допущення помилок у цих, на перший погляд банальних поняттях, може призвести до того, що контрагент займе позицію, відповідно до якої строк остаточного розрахунку чи терміни оплати по договору фактично не визначені, а відповідно його обов’язок по оплаті ще не виник.
Вирішення такого роду помилок буде можливим лише у судовому порядку відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України з необхідністю направлення досудової вимоги, вказане підтверджується практикою Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.
Помилки в арбітражних угодах
На сьогодні досить великий масив господарських договорів містить застереження або окремі угоди сторін про передачу спору на розгляд міжнародного комерційного арбітражу як альтернативу національному судочинству.
Згідно норм чинного українського законодавства до міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж.
Останнім часом практика використання арбітражних застережень у господарських договорах навіть між українськими контрагентами з обох боків виросла в рази, відповідно зросла і кількість помилок, які допускаються сторонами при використанні таких застережень.
В силу новизни на практиці досить часто у сторін виникають проблеми з правильним формулюванням змісту арбітражного застереження чи арбітражної угоди.
Помилки в такого роду угодах чи застереженнях можуть призвести до їх недійсності та неможливості виконання, незважаючи на те, що суд має тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди.
Типовою помилкою під час складання арбітражного застереження є розмита вказівка на арбітражний інститут, який має розглядати спір, або його регламент. Доволі часто арбітражне застереження копіюється з одного договору в інший, назва арбітражного інституту вказується неповністю або не вказується взагалі, або вказується арбітражний суд, якого взагалі не існує тощо.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 906/493/16, якщо стороною допущено помилки у назві арбітражу, до якого передається спір (відсилання до неіснуючої арбітражної установи), за умови відсутності в арбітражній угоді вказівки на місце проведення арбітражу чи будь-яких інших положень, які б дозволяли встановити дійсні наміри сторін щодо обрання певної арбітражної установи чи регламенту, за яким має здійснюватися арбітражний розгляд, така арбітражна угода не підлягає виконанню.
За таких умов помилки під час складання арбітражного застереження можуть коштувати сторонам суттєвих грошових втрат.
Отже, допущення подібних помилок призведе до недійсності арбітражного застереження чи угоди та розгляду спору в судах України у загальному порядку.
Найпростішим способом уникнення такого роду помилок є використання типових арбітражних застережень, які надаються арбітражними установами, та які вони рекомендують включати до договорів.
Помилки внаслідок власного недбальства
Досить поширеною категорією помилок під час укладення договорів із контрагентами є помилки через незнання закону чи неправильне його тлумачення, зокрема через неузгоджені дії різних відділів підприємства, халатності співробітників тощо.
Варто одразу зазначити, що сторони правочину є суб'єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти розкриття інформації і обізнаності є зовсім іншими, аніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або банк і пересічний громадянин.
Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.
Тому наслідки допущення такого роду помилок повністю покладаються на сторін договору, а відмова від невиконання договору чи визнання його недійсним з цих підстав не допускається.
Вказане підтверджується і правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 27.01.2021 у справі № 910/17876/19. Крім того, аналогічні висновки містяться і у постановах Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 915/188/19 та від 08.10.2019 у справі № 915/1138/18.
Робота по договорах із помилками
Варто також враховувати, що інколи виникають ситуації, коли по договорах із помилками сторони працюють, відбувається виконання робіт, надання послуг, проводяться оплати тощо, і сторони не звертають уваги на якісь неточності.
При цьому при виникненні якихось спірних ситуацій одна зі сторін такого договору, прекрасно розуміючи наявність низки помилок, хоче ними скористатися на свою користь, або починає заперечувати, здавалося б, очевидні речі.
На практиці це створює ситуації, коли суто юридично господарська операція мала один вигляд, а фактично правовідносини складалися по-іншому. Доведення ж фактичного стану речей інколи стає неможливим за наявності помилкових положень договору.
Наразі з метою подолання таких зловживань в практиці Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду досить часто використовується доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), наприклад, у постанові від 13.04.2021 у справі № 904/2344/19.
Іншими словами, ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Використовуючи цю доктрину, суди враховують дійсну поведінку сторін та дії, які вчинялися останніми в рамках договору, і з метою виконання зобов’язання.
Ключовим для суду в даному випадку буде встановлення фактичної поведінки сторін у рамках договору, а використання помилок договору якоюсь із сторін, та посилання на них, розцінюватиметься судом як суперечлива поведінка, адже однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність.
Добросовісність учасників цивільних правовідносин означає, що їх дії повинні відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Висновки
Підсумовуючи викладене варто зазначити, що для уникнення помилок у договорах недостатньо просто мати шаблон необхідного документу, потрібно розуміти правову природу взаємовідносин сторін, а також механізми реалізації прав та їх захисту через призму актуальної судової практики.
На перший погляд, ідеально виписаний договір завжди може мати правові помилки, які з’являються лише на етапі судового спору між сторонами.
Таким чином, якість кожного вашого договору та наявність у ньому помилок можливо перевірити лише після судового оскарження, що знову ж підтверджує необхідність знання актуальної судової практики у справах із подібними до ваших господарських правовідносин.
