Якщо в порядку вимог Податкового кодексу України особа підпадає під поняття платника податків, зборів (обов'язкових платежів), що входять в систему оподаткування, але ухиляється від їх сплати, така особа ризикує бути притягнутою до кримінальної відповідальності згідно ст. 212 КК України.
До виникнення пандемії COVID-19 застосування вищевказаної статті було доволі частим з боку відповідних правоохоронних органів, які здійснюють досудове розслідування.
В умовах сьогодення за статистикою Генеральної прокуратури України наразі зменшилася кількість проваджень, порушуваних за ст. 212 КК України, що сталося внаслідок припинення бізнесів через кризу від пандемії й в результаті дії мораторію на проведення документальних планових перевірок.
Свої обвинувачувальні акти правоохоронні органи, як правило, обґрунтовують на підставі схожих доказів. А от судова практика, з цього приводу різна: в більшості випадків судовий розгляд цієї категорії справ закінчується ухваленням виправдувального вироку.
Наразі пропонуємо розглянути судову практику у справах щодо притягнення до кримінальної відповідальності осіб за ст. 212 КК України, впроваджену Верховним судом, як найвищим судом у системі судоустрою України, рішення якого в порядку вимог чинного законодавства є остаточними та оскарженню не підлягають.
З огляду на вищевказане, цікавими та корисними для практикуючих правників є саме рішення Верховного суду, адже цей суд, виходячи з обставин конкретної справи, створює висновки, обов'язкові для врахування судами нижчих рівнів при вирішенні аналогічних справ.
Згідно п. 12 ч. 1 ст. 1 Регламенту Пленуму Верховного Суду, затвердженого Постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 року № 1, Пленум за результатами аналізу судової статистики та узагальнення судової практики дає роз'яснення рекомендаційного характеру з питань застосування законодавства при вирішенні судових справ.
Так, офіційне роз'яснення Верховного Суду в категорії кримінальних проваджень, порушених за ст. 212 КК України, відображено в Постанові Пленуму Верховного суду України «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів» від 8 жовтня 2004 року № 15.
Отримати інформацію про планові перевірки вашого підприємства і підприємств-партнерів можна скориставшись тестовим доступом до сервісу CONTR AGENT
Склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 212 КК України
Об'єкт - встановлений законодавством порядок оподаткування юридичних і фізичних осіб, який забезпечує за рахунок надходження податків і зборів (обов'язкових платежів) формування доходної частини державного та місцевих бюджетів, а також державних цільових фондів.
Предмет - це грошові кошти, які підлягають сплаті як податки і збори (обов'язкові платежі), що входять в систему оподаткування і введені у встановленому законом порядку.
Об'єктивна сторона характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діяння - ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що належать до системи оподаткування; 2) суспільно небезпечні наслідки у вигляді фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних (ч. 1 ст. 212), великих (ч. 2 ст. 212) або особливо великих (ч. 3 ст. 212) розмірах; 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками.
Суб'єкт кримінального правопорушення спеціальний, це:
1) службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форми власності;
2) особа, яка займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи;
3) будь-яка інша особа, яка зобов'язана сплачувати податки, збори, інші обов'язкові платежі.
Варто зауважити, що службовим особам за співучастю інкримінують й інші статті із категорії економічних злочинів, зокрема, передбачених ст.ст. 204, 209, 212, 212-1, 219, 222, 358, 366, 367 КК України тощо.
Суб'єктивна сторона - умисел.
Докази на підтвердження правопорушення
В порядку ст. 84 КПК України: доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Стаття 94 КПК України передбачає: слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Передаючи матеріали кримінального провадження до суду, найчастіше у якості доказів на підтвердження вини особи за ст. 212 КК України, органи досудового розслідування посилаються на Акти перевірок, підготовлені податковими органами, повідомлення-рішення, складені на підставі вищевказаних актів, висновки судово-економічних експертиз, показання свідків, процесуальні документи, складені працівниками органів дізнання тощо.
Судова практика Верховного суду в 2020 році
Наразі весь світ потерпає у наслідках впливу карантину COVID-19, що, безумовно, торкнулось й нашої судової ланки. Без того затяжні судові провадження стали більш повільними.
Як зазначалось вище, судовий розгляд матеріалів кримінальних проваджень, порушених, зокрема, за ст. 212 КК України, як правило, закінчується ухваленням виправдувальних вироків.
В 2020 році Верховний Суд розглянув до десяти справ за наслідками розгляду касаційних скарг прокурорів на виправдовувальні вироки та рішення судів апеляційних інстанцій, якими такі вироки були залишені без змін.
Проводячи аналіз практики Верховного суду за 2020 рік за наслідками касаційного розгляду вироків, ухвалених за статтею 212 КК України, можна зазначити, що найвищий суд у системі судоустрою України звертає увагу, зокрема, на:
зміст актів, повідомлень-рішень, складених податковими органами в сукупності із змістом висновків судово-економічних експертиз, які доводять чи навпаки спростовують висновки відповідних документів фіскальних органів, які безпосередньо підтверджують наявність події, як то ухилення від сплати податків;
безпосередньо зміст судово-економічних експертиз на предмет доведеності вини обвинуваченого;
факт подання платником податку заперечень на відповідний акт перевірки, на оскарження платником податку повідомлення-рішення, на його чинність чи скасування за наслідками такого оскарження тощо;
показання свідків, якими виступають, як працівники податкового органу, якими безпосередньо були виявлені факти ухилення від сплати податків, так із представники контрагентів суб'єкта господарювання, його працівники чи працівники контрагентів тощо;
процесуальні документи, підготовлені органами, що проводять досудове розслідування.
Так, у справі № 757/31118/16-к Верховним Судом задоволено касаційну скаргу прокурора, скасовано ухвалу апеляційного суду і призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вказана позиція головного суду країни грунтується на тому, що судом апеляційної інстанції безпідставно зазначено, що обвинувачена особа свідомо не вважала отримані платежі своїм інвестиційним доходом, категорично не погоджуючись із висновками Акту перевірки, але при цьому апеляційний суд не проаналізував сам Акт перевірки у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, зокрема з висновком експерта, який повністю підтверджує дані цього Акту.
Розглядаючи іншу справу, суд касаційної інстанції звернув увагу на наявність постанови окружного адміністративного суду, яка набула законної сили, якою встановлено, що Акт про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства та наступні податкові повідомлення-рішення були визнані недійсними та скасовані судом, що стало однією з підстав для залишення без змін виправдувального вироку суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції (постанова від 26.02.2020 року у справі № 296/415/12-к).
У справі № 1-831/11 Верховний суд на виконання своїх повноважень, встановнених КПК України, задовольнив касаційні скарги прокурорів та скасував виправдовувальний вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, направивши справу на новий судовий розгляд. Таке рішення мотивоване наступним: суди допустилися суперечностей, оскільки висновки про необхідність виправдання обвинуваченого грунтуються на підставах недостатності достатніх належних та допустимих доказів для доведення його винуватості у вчиненні злочину, в той час, як слідством надано докази доведеності його вини: показання великої кількості свідків, які разом та за вказівками обвинуваченого відповідно здійснювали, зокрема, операції з конвертації безготівкових коштів в готівкові, складали податкові декларації, в яких зазначали завідомо неправдиві відомості та виписували рахунки. Крім того, поза увагою судів залишився вирок 2011 року про засудження за злочини, передбачені, в т.ч. ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 212 КК України, вчинені за участю обвинуваченого у цій справі, тобто яким фактично був встановлений факт несплати податків товариством, директором та одним із засновників якого був обвинувачений. Також судами не надано аналізу висновку судово-економічної експертизи, як доказу винуватості обвинуваченого.
У справі № 552/6874/16-к Верховний суд залишив без змін виправдувальний вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, погоджуючись із позицією судів першої та апеляційної інстанцій: дії ДПІ щодо нарахування податків обвинуваченим оскаржено до окружного адміністративного суду, яким у ході розгляду справи було проведено економічну експертизу, згідно якої відповідних порушень не встановлено; свідки підтвердили факт укладання договорів про поставку продукції; висновок судово-економічної експертизи з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства є непереконливим, оскільки сама експертиза не базується на первісних бухгалтерських документах підприємств і не містить посилань на неправильність ведення бухгалтерського обліку, його перекручування чи ведення подвійного обліку тощо; прокурором не надано доказів щодо незаконності використання обвинуваченим податкових та транспортних накладних тощо.
Верховний суд відмовив у задоволенні касаційної скарги прокурора та залишив без змін ухвалу суду апеляційної інстанції й у справі № 753/16449/13-к, обгрунтовуючи таке своє рішення суперечливим змістом процесуальних документів, складених органом дізнання на стадії досудового розслідування. Найвищий суд в своєму рішенні звертає увагу: стороною обвинувачення не надано належних, допустимих та достовірних доказів, які в сукупності та взаємозв`язку були би достатніми для прийняття рішення про доведеність винуватості обинувачених; матеріали кримінального провадження не містять постанови про створення оперативно-слідчої групи, до складу якої б входили оперуповноважені, які проводили виїмку, оскільки має бути письмово конкретизовано обсяг повноважень органу дізнання на проведення слідчої дії; судами встановлено, що одним оперуповноваженим в один і той же час проводилася виїмка документів різних суб'єктів господарювання, що викликало у судів обґрунтовані сумніви; із протоколу виїмки та огляду документів вбачається, що виїмка проводилась оперуповноваженим, однак, враховуючи п. 7 Перехідних положень КПК України зазначена процесуальна дія проведена неналежним суб`єктом, в порушення вимог п. 3 ч. 1 ст. 40 КПК України; постановами суду проведення обшуків доручено слідчому, який по справах, що перебувають у нього в провадженні, вправі давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових та слідчих дій, однак в порушення наведених приписів закону обшук проведено оперативними співробітниками за відсутності доручення слідчого на проведення вказаної слідчої дії; слідчі дії проведені після внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, тобто коли діяв КПК України 2012 року, та, відповідно, мали би проводитися згідно з положеннями цього Кодексу, а натомість, дозвіл на проведення обшуків отримано та їх проведено на підставі КПК України 1960 року, що додатково вказує на недопустимість, отриманих в ході цих слідчих дій даних як доказів; під час розгляду кримінального провадження стороною обвинувачення зібрано та складено відповідно акти перевірок дотримання вимог податкового законодавства, що базуються на аналізі копій документів, у зв'язку із чим суди дійшли висновку, що підстави для визнання відомостей, що містяться в копіях вказаних документів, належними та допустимими доказами - відсутні; судами не надана оцінка з точки зору належності, допустимості та достатності як доказам відомостям, які викладені в аналітичних довідках ГДПРІ другого відділу УОВС УПМ ДПС у м. Києві, оскільки першоджерелами для висновків, які містяться у наведених аналітичних довідках, є документи, вилучені протоколами обшуку, які визнані судом першої інстанції недопустимими доказами тощо .
Ігор Ясько керуючий партнер ЮК Winner
__
Для побудови виграшної стратегії захисту клієнта в суді існують сучасні діджитал-сервіси, які допомагають полегшити роботу адвоката. Аналітична система аналізу судових рішень Verdictum надає доступ до 85 млн судових рішень та допомагає оперативно вивчити позицію конкретного судді та колег у схожих справах. Окрім цього система надає доступ до розкладу судових засідань і завантаженості суддів. Отримайте тестовий доступ до Verdictum.
Також замовляйте зі знижкою LIGA360:АДВОКАТ - комплексне рішення, що поєднує головні інструменти в єдиному робочому просторі для адвоката.
