Що означає націоналізація майна росіян і як вона відбуватиметься в Україні

Нормативні передумови націоналізації

Нещодавно набув чинності Закон України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об'єктів права власності Російської Федерації та її резидентів» № 2116-ІХ (далі - «Закон про вилучення»).

Цей Закон визначає правові засади примусового вилучення з мотивів суспільної необхідності (включаючи випадки, за яких це настійно вимагається військовою необхідністю) об'єктів права власності Російської Федерації як держави, яка почала повномасштабну війну проти України, та її резидентів.

Згідно з Законом про вилучення, резидентами РФ (далі - "Резиденти") вважаються юридичні особи (їх філії, представництва), що здійснюють свою діяльність на території України, у яких прямо або опосередковано РФ (як держава) є засновником (учасником, акціонером), бенефіціаром чи має інші форми участі.

Може бути вилучене фактично будь-яке рухоме та нерухоме майно, включаючи цінні папери, кошти, вклади у банках, активи, корпоративні права, що безпосередньо або через афілійованих осіб належить РФ або Резидентам.

Законом про вилучення передбачений наступний порядок прийняття рішення про примусове вилучення: Кабінет Міністрів України повинен сформувати проект рішення про примусове вилучення, після чого внести його на розгляд Ради національної безпеки та оборони (далі - "РНБО"), яка безпосередньо ухвалює таке рішення. Наступним кроком є підписання Президентом України указу, яким вводиться в дію рішення РНБО про примусове вилучення об'єкту.

Закон передбачає примусове вилучення таких об'єктів без будь-якої компенсації вартості цих об'єктів.

Слід розуміти, що Закон про вилучення не стосується майна резидентів РФ в широкому розумінні, однак будь-які підприємства, стосовно яких буде встановлено зв'язок із РФ, як державою, потенційно є його «мішенями».

Водночас, 01.04.2022 Верховна Рада України ухвалила законопроект № 7169 від 15.03.2022 (далі - "Законопроект №7169"), який вносить важливі зміни до Закону про вилучення.

Законопроект №7169 наразі підписаний головою Верховної Ради України та спрямований до підписання Президенту України. Після підписання та оприлюднення він одразу набуде чинності.

Ключова зміна Законопроекту №7169 - істотне розширення переліку Резидентів, майно яких може бути конфісковане.

У випадку набуття чинності Законопроектом №7169, до кола Резидентів будуть включені також наступні категорії:

• фізичні особи - громадяни Російської Федерації, а також особи, які не є громадянами Російської Федерації, але мають найбільш тісний зв'язок з Російською Федерацією, зокрема, мають місце проживання або займаються основною діяльністю

• за рішенням Ради національної безпеки і оборони України або суду до резидентів можуть прирівнюватися фізичні чи юридичні особи (незалежно від громадянства, місця проживання, місцезнаходження, здійснення основної діяльності тощо), які публічно заперечують чи підтримують здійснення збройної агресії Російської Федерації проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України, та які не зупинили чи не припинили здійснення своєї економічної (зокрема господарської) діяльності на території Російської Федерації в період дії воєнного стану в Україні, введеного у зав'язку із здійсненням збройної агресії Російської Федерації проти України

Також Законопроект №7169 уточнює, що примусове вилучення здійснюватиметься на користь держави Україна у рахунок майбутньої репарації.

Кримінально-правова "націоналізація"

Нещодавно в Україні було криміналізовано діяльність колаборантів, та внесено відповідні зміни до Кримінального кодексу (ст.111¹ КК). Колабораційною діяльністю визнано, у тому числі, публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, тимчасової окупації території України або публічні заклики до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України, а також деякі інші форми підтримки збройної агресії та тимчасової окупації (у тому числі "передача матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора, та/або провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора).

Санкції окремих частин статті 111¹ КК передбачають конфіскацію майна осіб, винних у вчиненні такого злочину.

Крім того, статті 96⁸, 96⁹ Кримінального кодексу передбачають, що у разі вчинення уповноваженою особою юридичної особи деяких кримінальних правопорушень, у тому числі, передбачених ст. 111¹ Кримінального кодексу, судом застосовується ліквідація юридичної особи з конфіскацією майна юридичної особи.

Як видно зі змісту вказаних статей Кримінального кодексу, майно осіб, що здійснюють колабораційну діяльність, а також майно юридичних осіб, уповноваженими особами яких є колаборанти може бути конфісковане у межах відповідного кримінального процесу.

Однак, Законопроект №7169 фактично розширив перелік Резидентів суб'єктами, які уже визнаються Кримінальним кодексом колаборантами та передбачив, що певних осіб в судовому чи позасудовому (за рішенням РНБО) порядку буде визнано колаборантами та застосовано процедуру націоналізації.

Вказане, на нашу думку, може утворити численні колізії норм, оскільки паралельно існуватиме кримінально-правова та позасудова процедура встановлення факту колабораційної діяльності, а також заходи державного примусу у вигляді кримінального покарання та "примусове вилучення" (по суті та ж конфіскація). При цьому, відповідні рішення держаних органів щодо примусового вилучення майна колаборантів будуть юридично небездоганними та можуть бути в подальшому оскаржені та скасовані.

Відповідно найбільш юридично виваженою вбачається конфіскація майна колаборантів в межах відповідних кримінальних процесів.

Як буде відбуватися примусове вилучення

Імовірно автори Закону про вилучення очікували, що його нормами є достатніми для вичерпного врегулювання питань виявлення майна, що підлягає націоналізації та передачі такого майна в державну власність, оскільки Законом не надано жодних доручень стосовно розробки тих чи інших підзаконних актів.

Закон про вилучення сконструйовано таким чином, що сама процедура націоналізації передбачає прийняття низки індивідуальних правових актів державних органів стосовно конкретних об'єктів власності, а тому усі деталі та процедури повинні бути включені до таких актів.

Зі змісту Закону про вилучення видно, що важливою є ретельна підготовка Кабінетом міністрів України проекту рішення РНБО, як у питаннях його мотивування так і у технічних питаннях, що стосуються процедури примусового вилучення різного виду майна. Це повинно бути зроблено для забезпечення дієвого та юридично бездоганного виконання Закону про вилучення.

Хочемо звернути увагу на наступні елементи, врахування яких критично важливо на етапі прийняття рішення про націоналізацію.

I. Ґрунтовна мотивувальна частина.

Закон про вилучення містить статтю 2, якою фіксуються "Принципи примусового вилучення в Україні об'єктів права власності Російської Федерації та її резидентів". Стаття встановлює, що проведення примусового вилучення здійснюється з мотивів суспільної необхідності та ґрунтується на принципах законності, прозорості, об'єктивності, відповідності меті, стратегічної важливості та ефективності.

Оскільки Закон про вилучення передбачає необхідність ухвалення окремого рішення РНБО як правозастосовчого акту, вважаємо, що кожне таке рішення повинно містити мотивувальну частину, у якій було б викладено із посиланням на Закон про вилучення:

• обґрунтування, необхідності вилучення саме цього майна

• відсилання на втрати України внаслідок агресії та певні кількісні характеристики втрат

• вказівку на мету вилучення відповідно до преамбули Закону про вилучення

• вказівку на напрямки використання вилученого майна

Зауважимо, що в минулому фактичне нехтування ґрунтовною мотивувальною частиною призводило до значних труднощів у відстоюванні правової позиції держави під час розгляду судами скарг на укази Президента України про введення в дію рішень РНБО щодо запровадження санкцій відповідно до Закону України "Про санкції".

Крім того, не можна виключати, що рішення про націоналізацію може бути предметом розгляду міжнародних судових чи спеціальних органів під час вирішення питань про репарації, де традиційно багато уваги приділяється вивченню належного обґрунтування рішень органів влади.

II. Технічні моменти

Аналіз статей 3 та 4 Закону про вилучення не дає відповідей також про суб'єктів, які повинні будуть реалізовувати рішення РНБО, у тому числі забезпечувати передачу майна, що підлягає відповідно до закону державній реєстрації. З огляду на це, рішення РНБО повинно передбачати щонайменше:

• Уповноважений орган (особу) чи чіткий порядок їх визначення, які мають право ініціювати/реалізовувати передачу майна (із правом підписання відповідних документів)

• Уповноважений орган (особу) чи чіткий порядок їх визначення, які мають право вступити у володіння вилученим та власне порядок вступу у фактичне володіння

• Усі необхідні дані для забезпечення передачі майна, включаючи реквізити первинного власника та отримувача

Крім того, з огляду на мінімальну регламентацію процедури передачі майна державі, доцільним є її визначення в окремому акті КМУ (як для "звичайного" майна, так і для майна, перехід права власності на яке вимагає окремих реєстраційних процедур). Вбачається, що за основу можуть бути взяті адаптовані процедури звернення стягнення на майно, що наразі застосовуються у виконавчому провадженні.

З огляду на викладене вище, висновки про те, як саме конкретно буде відбуватися примусове вилучення можна буде зробити лише після появи акту про націоналізацію РНБУ та указу Президента про його введення в дію, оскільки саме вони повинні містити конкретні процедури вилучення.

Олександр Онуфрієнко, партнер Asters

Микола Мельничук, старший юрист Asters