Судові спори у сфері захисту прав споживачів

За статистикою Верховного Суду протягом першого півріччя 2023 року в касаційній інстанції перебувало 478 спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про захист прав споживачів".

Найбільш розповсюдженими були спори, пов'язані оскарженням кредитних і депозитних договорів.

За результатами розгляду таких спорів Верховний Суд прийняв ряд важливих висновків, деякі з яких варто відмітити окремо.

Будь-які сумніви тлумачаться на користь споживача

16 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії Касаційного цивільного суду розглянув справу № 176/1445/22 за позовом фізичної особи до банку.

При зверненні до суду позивач посилалася на те, що в липні 2022 року невідомі особи своїми шахрайськими діями заволоділи доступом до карткових рахунків позивача та списали грошові кошти, які там знаходились.

Банк стверджував, що заволодіння грошовими коштами відбулось в результаті недбалості самого позивача, який розкрив шахраям дані свого ПІН-коду.

За результатом розгляду цієї справи Верховний Суд прийшов до висновку, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. У разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Той факт, що шахраї ввели коректні дані для ініціювання банківської операції не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

За відсутності належних та допустимих доказів Верховний Суд вирішив, що сумніви та припущення мають тлумачитися на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, як захист прав споживача, правові відносини останнього з банком фактично не є рівними.

Постановою Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22 суд зобов'язав банк повернути позивачеві всю суму коштів, які були списані шахраями.

Можливість стягнення моральної шкоди, навіть якщо це не передбачено договором

Особливістю судових спорів зі споживачами є розширені можливості щодо стягнення шкоди.

Зокрема, моральна шкода за порушення споживчого договору може бути компенсована і в тому разі, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено. В цьому випадку шкода стягується на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів. Саме до такого висновку дійшов Верховний суд в постанові від 10.05.2023 у справі № 522/5513/19.

Розглядаючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення банком договору банківського вкладу, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «порушення банком зобов'язання з повернення вкладу, незважаючи на умови укладеного договору, є недоліком продукції (неналежним наданням фінансової послуги) у розумінні законодавства про захист прав споживачів і відповідно до статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів має наслідком відшкодування моральної шкоди, завданої вкладникові таким неналежним наданням фінансової послуги».

Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Статті 4 та 22 Закону про захист прав споживачів у чинній редакції прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь

Часто трапляються випадки, коли банки вимагають від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Наприклад, ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо.

Однак, Верховний Суд, розглядаючи справу № 686/1696/15 прийшов до висновку про те, що такі дії банку суперечать законодавству про захист прав споживачів. Суд зазначив, що банк неповноважний стягувати з позичальника плату за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Двозначні умови договорів тлумачаться на користь споживача

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.

Саме такий висновок міститься у Постанові Верховного Суду від 23.08.2023 у справі № 564/282/16-ц.

Розглядаючи справу про захист прав споживача, ВС встановив, що зазначена у кредитному договорі супутня послуга з обслуговування кредитної заборгованості не є кредитною чи іншою банківською послугою, а тому є нікчемною. Банк не надав документів, які б конкретизували зміст супутньої послуги «з обслуговування кредитної заборгованості», порядок надання даної послуги, порядок її споживання, її споживчі якості послуги та строки надання даної послуги. В тексті договору зміст цієї послуги визначено нечітко. Водночас нечіткі умови договорів тлумачаться на користь споживача.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що положення спірного кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними.

Вищезазначена концепція використовується не тільки в спорах, пов'язаних зі споживчими кредитами. На користь споживача тлумачаться і умови договорів купівлі-продажу (Рішення Голосіївського районного суду м. Києва 23.06.2020 у справі № 752/18795/19), і умови договорів оренди (Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08.08.2018 у справі № 759/7867/17), і навіть договорів підряду (Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27.02.2020 у справі № 755/6163/19).

Аналізуючи зазначену судову практику, можна прийти до висновку, що наші суди надійно захищають споживачів. Проте, для повноцінного задоволення їх прав та інтересів варто забезпечувати не судовий захист, а якість по­слуг та надання достовірної інформації про них.