Ця сторінка також доступна для перегляду українською мовою

Перейти до української версії сайту

Попри зруйновані мости й обстріли: волонтерство від перших днів і до сьогодні – інтерв’ю

20 грудня 2022, 12:25
273
0
Автор:
Реклама

Україна - країна волонтерів. Це всі ми зрозуміли з перших днів широкомасштабного вторгнення, коли кожен намагався допомогти чим міг, кожен хотів бути корисним. Є в нашій країні чимало людей із "золотим серцем", і багато з них для себе обрали волонтерство справою життя. Нещодавно людей, які працюють на благо інших, світ та Україна вітали з професійним святом - Днем волонтера. І хоча для українських волонтерів цей день не є святковим - вони приймали подяки, зокрема й від президента України.

Одну із 50 відзнак "Золоте серце", які вручив Володимир Зеленський, отримав і БФ "Let's Help". Про відважність людей, доставку гуманітарних вантажів на окуповані території, відчутну різницю в підтримці партнерів до та після 24 лютого розповіла директорка БФ "Let's Help" Вікторія Марушевська.

Про фонд

Благодійний фонд "Let's Help" з 2015 року системно допомагає людям літнього віку та працює над створенням гідної старості в Україні. Під опікою фонду до повномасштабного вторгнення перебували десятки тисяч літніх людей та 127 геріатричних пансіонатів у 10 областях України. Наразі кількість підопічних значно зросла. Фонд займався забезпеченням закладів усім необхідним, а також піклувався про одиноких дідусів та бабусь, які потребують допомоги.

Одним із масштабних проєктів фонду "Let's Help" є навчально-соціальний проєкт - це університет третього віку (УТВ) "Протон", мета якого - надати людям віком 60+ безбар'єрний доступ до освіти, дати шанс малозабезпеченим та самотнім пенсіонерам бути активними членами суспільства, мати насичене життя та підвищити культуру старіння. До війни УТВ "Протон" працював офлайн у 5 регіонах - Київ, Львів, Одеса, Харків та Дніпро. Нині навчання офлайн відбувається лише в Києві. Але всі, хто бажає стати студентом УТВ, можуть долучитися до навчання онлайн із будь-якого регіону України.

100 % коштів на благодійність - риса, яка вирізняє "Let's Help" від інших подібних організацій. Як це відбувається, адже у фонду мають бути особисті витрати?

У нас відбувається так, як і повинно бути в благодійному фонді, - це коли засновник бере на себе всю фінансову відповідальність. Зокрема, засновники Групи Компаній "ЛІГА" і засновники фонду - родина Бондаренків беруть на себе повністю всю фінансову відповідальність. Тобто 100 % коштів, які надходять на благодійні рахунки, спрямовані на благодійність. Згідно із законом 20 % від отриманого ми можемо направляти на адміністративні витрати, та ми цього не робимо, адже нам все покривають засновники. Нас фінансово забезпечують і виплачують заробітні плати.

Рік тому і сьогодні - різниця відчутна, авжеж. Утім, як ви відчуваєте цю відмінність?

Систематично та розмірено - так можна назвати нашу роботу, яка була раніше. Звісно, на той момент здавалося, що ми багато робимо, утім зараз я розумію, що ми порівняно із сьогоденням "байдикували". Насправді теж було чимало справ, і я раніше 8-ї вечора з офісу не йшла, але то було інакше.

На той період ми працювали як соціальні працівники, які допомагали людям. Ми постійно отримували запити від геріатричних закладів і стукали у двері партнерам, аби забезпечити гідну старість людям.

Тоді ми думали, що коронавірус - це найгірше. Тим паче що працювали ж ми з найбільш вразливими до вірусу людьми - пенсіонерами. Були заборони відвідувати геріатричні заклади, та з цим ми впоралися, була вакцинація наших підопічних і плани на майбутнє, які зруйнувала війна.

24 лютого - яким запам'ятався той день?

Той четвер мав бути звичайним робочим днем для мене та моєї команди (нас тоді працювало 16 осіб). Але цей день змінився, навіть не почавшись, - удосвіта пролунали вибухи, які перервали сон… Ми тоді ще нічого не розуміли. І ось саме відтоді все змінилося не лише для нас, а й для всієї України.

Я напевно вперше в житті не могла збагнути, що робити - чи їхати в офіс, чи ні. Але вирішила зачекати, про що сказала також своїм дівчатам (так Вікторія називає своїх співробітниць). Усі ми день-два залишалися на місцях і навіть намагалися працювати, але все ж було дуже неспокійно, та дівчата почали шукати безпечнішого місця - хтось на заході Україні, хтось за кордоном. Зрештою, у Києві залишились я, дві наші менеджерки та бухгалтерка - четверо людей.

У перший тиждень, коли ми вже трохи відійшли від усього, почали обмірковувати варіанти роботи, адже розуміли, що потрібно допомагати. Ми не знали, що з нашими старенькими, тож спочатку почали телефонувати в пансіонати. Чимало хто не виходив на зв'язок, зокрема, із Сумської області, Київської, Херсонської та ін. Зв'язувалися з директорами та заступниками, хтось уже десь виїхав чи евакуювався. Доводилося передавати інформацію один через одного, через знайомих, аби дізнатися стан пансіонатів та їхні потреби. Для тих, з ким вдалося налагодити зв'язок, одразу планували допомогу. Звісно, насамперед допомога потрібна була людям, які перебували у зоні окупації. Тож водночас із пошуком зв'язку ми почали обмірковувати шляхи отримання гуманітарної допомоги.

Перша гуманітарна допомога - пам'ятаєте?

Пам'ятаю, тоді всі боялися їхати до Києва, особливо з-за кордону, тут було небезпечно. І я зрозуміла, що потрібен перевалочний пункт, куди можна було б звозити вантажі. Я почала домовлятися про склад, буквально за тиждень вдалося знайти приміщення у зручному місці (до речі, нам його надали безкоштовно, і він працює донині).

Перша гуманітарна допомога воєнного часу була відправлена нам потягом, а початком цьому став мій дзвінок подрузі, яка мешкає неподалік кордону з Польщею та мала змогу їздити туди й назад. Вона дуже допомогла. Завдячуючи їй, дуже швидко зібрали все необхідне та доправили вантаж нам. Я так розумію, зібрали на той час усе, що було в магазинах. Передали і дитячі підгузки, і консерви тривалого зберігання, і засоби для гігієни (найбільше було дитячих речей). Але на той момент допомога потрібна була всім - від малого до дорослого, не лише пенсіонерам.

Якщо перша допомога була "більш дитячою", то згодом почали надходити речі і для жінок, і для чоловіків, і для літніх людей та військових. Я готова була прийняти все й навіть самотужки вивантажувати, аби ділитися з людьми усім цим. Ми допомагали переселенцям, які приїжджали без одягу, без взуття, без їжі, без нічого. Також, наприклад, мені телефонувала волонтерка з Києва, просила поділитися, і ми також ділилися. Це такий час, коли допомагали всі всім чим могли, надто без офіційності, бо на "папірці" тоді насправді не було часу.

Гуманітарні вантажі - допомога була з-за кордону чи й від українських компаній?

По-перше, хочу зауважити, що дуже відчувається різниця щодо підтримки партнерів "до" повномасштабної війни і "після". "До", звісно, теж були партнери, які допомагали, підтримували систематично та спокійно, але "після" просто фурами виділяли допомогу, як я вже згадувала, усі намагалися допомогти всім.

Допомога від іноземних партнерів не забарилася. Запити за кордоном обробляли швидко, так само оперативно відповідали та надсилали допомогу. Наприклад, нам дуже швидко відправили фуру підгузків для літніх людей, але виникла проблема - потрібно було розібратися, як без затримок пройти митницю, як спростити цю схему перетину кордону, аби чимскоріш доставляти вантажі. Певна річ, ми розібралися. І коли вантажі почали надходити, то я була і директором, і менеджером, і вантажником. Тут мені дуже допоміг чоловік, який офіційно був звільнений з 1 березня. Він і досі безробітній та допомагає мені на складі, волонтерить усі ці місяці.

Допомагали не лише іноземці, а й українські бізнеси. Скажімо, L'Oreal Україна відвантажили для Let's Help дуже великі обсяги засобів гігієни для різної аудиторії. Також у перший місяць "Київстар" допоміг великою сумою коштів на продукти тривалого зберігання, воду, підгузки, генератори.

Тоді ми суттєво переосмислили вартість коштів. Гривні, за які раніше, здавалося, можна врятувати світ, сьогодні виявилися краплею в морі. Зокрема, коли нам виділили гроші на закупівлю продуктів тривалого зберігання. Мова йде про 5 млн грн - це велика сума, та коли ми почали їх розподіляти, то виявилося, що допомоги потрібно ще більше.

Ви ж пам'ятаєте ті порожні полиці в супермаркетах? Купити неможливо було майже нічого і ніде, а тим паче велику партію. Тому нам доставляли продукти з-за кордону, та й за кордоном уже вибирати не надто вдавалося, тому що чи не все доправляли до України.

У результаті нам відправили вантаж із їжею - це було і законсервоване м'ясо, і різноманітні крупи, макарони, тушонки, рибні консерви, паштети… До того ж продукти дуже хорошої якості (наприклад, серед рибних консервів був тунець та лосось). Можливо, зараз можна було б закупити й дешевші продукти, але на той час потрібно було брати все, що було. Щойно продукти надійшли до України, ми одразу їх почали розвозити, і насамперед це були окуповані території.

Загалом нам разом із партнерами вдалося організувати чимало благодійних проєктів у період війни. Зокрема, у межах проєкту з "Київстар" фонд забезпечив 3582 особи, які проживають у 40 пансіонатах, їжею тривалого зберігання (тушонки, консерви, паштети, салати), водою, крупами, підгузками та генераторами. Один мільйон вдалося зібрати зі стаканчиків та донатів по 10 грн на касі в AROMA KAVA і відправити адресно понад 800 продуктових наборів. Партнер CORTEVA надав допомогу для закупівлі 2036 продуктових наборів вагою 25 кг кожен. Також окремо за отриманий грант від БФ "Відродження" ми закупили 22 генератори, морозильну камеру та бойлер і відправили вже у наші пансіонати. У межах проєкту з Добро.юа за підтримки фонду Віктора Пінчука ми закупили та доставили медичне обладнання (крісла колісні, ходунки та стільці-туалети). Щонеділі в межах збору на майданчику Global Giving надсилається адресна допомога у кількості 15-20 продуктових наборів, хімії та ліків.

Також організовували і благодійні проєкти, аби розрадити стареньких. Зокрема, з допомогою LIGA ZAKON у дні Великодніх свят забезпечили великодніми кошиками дідусів та бабусь із Горностайпільського будинку-інтернату для людей похилого віку. Всього надали 1620 пасок за допомогою партнерів "Київстар", ресторану "Фігаро", "Мафія" та LIGA ZAKON.

Як я згадувала, ми допомагали різній аудиторії, зокрема постійно підтримували тероборону та Збройні Сили практичними речами, які необхідні для служби, але одного разу вирішили підтримати їхній моральний дух. Наша команда, засновниця фонду Ольга Бондаренко, наші студенти університету третього віку доєдналися також, усі разом наліпили вареників (3000 штук вийшло), та завезли їх безпосередньо на локацію до військових. Там у їхній їдальні страву приготували й накрили справжній український стіл для військовослужбовців.

Одним із наймасштабніших був проєкт "Волонтерчики", у якому до доброчинності долучилися діти. Насправді дуже багато дітлахів доєдналося до волонтерства. І ось у період війни група діток їздила з нами Київщиною, звісно, із супроводом соціальних робітників. Разом ми розвозили продуктові набори для стареньких, діти співали пісень - і про червону калину, і гімн України, і Стефанію… Це було дуже зворушливо. Старенькі, які були прямо окутані негативними новинами та подіями, і тут раптом ці щирі й добрі дитячі очі та сміх - це дуже їх розрадило.

Перелік проєктів, які вдалося втілити, так само, як і рахувати тих, хто допоміг нам, можна довго. Утім із цією інформацією можна ознайомитися на сайті "БФ Let's Help". А ось зараз триває підготовка до зими. У межах проєкту "Огорни теплом" нам уже вдалося закупити 22 генератори, жилетки вовняні, шкарпетки, смаколики. Відкрили збір і залучаємо партнерів, адже попереду ще тисячі наших підопічних чекають на свята, тепло й на перемогу.

Підопічні БФ "Let's Help" були під окупацією, доїхати туди було складно та небезпечно - як вам це вдавалося?

Так, чимало закладів, якими ми опікуємося, потрапили під окупацію, а ще частина перебувала в дуже небезпечних регіонах. Загалом це майже 3000 людей. Але волонтери, попри небезпеку, намагалися дістатися всіх, із ким вдалося вийти на зв'язок.

Наприклад, у Київській області, а саме на той час в окупованій Бородянці, у мене був волонтер, з яким я тримала зв'язок, і лише через нього ми змогли дізнатися, у якому стані наші підопічні у пансіонаті. Він повідомив, що заклад ніхто не чіпає, хоча довкола зруйновані будівлі та їздить ворожа техніка. Ми з'ясували, що до війни у закладі перебувало десь 200 людей, а в період окупації туди завезли інших людей, яким не вдалося вчасно евакуюватися. Так, у приміщенні, розрахованому на 55 осіб, перебувало 400. Вони сиділи у підвалах, їм бракувало їжі та води… їм було дуже складно. Але дістатися до них було нереально. Ми намагалися, проте нам тричі розвертали буси. Зрештою тих людей вдалося евакуювати.

Були заклади, де ситуація була дещо кращою. Зокрема, у пансіонаті на Чернігівщині були польова кухня та генератор. Схожу ситуацію мали й у Горностайполі Київської області, але в них виникала згодом проблема з паливом. Ми на той час домовилися з мережею автозаправок про паливні талони, тож бензин дістати вдалося, а ось доставити його - складніше. Підірвані мости й активні ворожі обстріли створювали складнощі. Утім нашим волонтерам вдалося доїхати до зруйнованої переправи з одного боку, з іншого на них чекали люди. Бензин у каністрах та їжу довелося в прямому сенсі перекидати через знищений міст. Ще до одного закладу на Київщині доводилося плисти човнами через підірвані переправи. Також наші волонтери змогли дістатися з допомогою і Запоріжжя, де розташований один із наших найбільших центрів. Об'їздили майже всю Сумську область.

Організувати такі поїздки було нелегко. Але необхідно. Ми знаходили, як в окупованих областях, так й у важкодоступних місцинах, людей, що готові були виїхати назустріч, адже доїхати в конкретні точки було просто неможливо. Складали маршрут зі своєрідними пунктами зустрічі, куди приїздили люди та забирали гуманітарну допомогу. Маршрути будували так, аби максимально охопити територію.

А ось із Херсонщиною зв'язку не було зовсім, там під опікою нашого фонду і геріатричний пансіонат, і 300 людей, яким допомагали за адресою проживання. Ми довго не могли зв'язатися та, навіть коли додзвонилися, - зв'язок обірвався. Ми не знали нічого про те, як вони та якої допомоги потребують. Та лише нещодавно вони змогли вийти на зв'язок, і тепер ми доставлятимемо їм допомогу.

Раніше ми працювали за адресною доставкою лише в Києві. Але до нас почали надходити запити з різних областей - зверталися волонтери або ж люди, чиї сусіди залишалися одинокими. Зокрема, у нас почала збільшуватися база адресних доставок. Тож у період війни база підопічних нашого фонду - одиноких по м. Києву зросла до 180 людей та ще додалося 107 по Україні. Окрім того, ми охопили доставку благодійної допомоги по всій Україні - це Сумська, Харківська, Донецька, Київська, Полтавська, Чернігівська, Запорізька, Одеська, Черкаська області.

Українці об'єднувалися, щоб бути корисними: чи багато було охочих допомогти? Чимало людей допомагало фонду?

У нашій команді зараз лише 6 осіб. Але від початку вторгнення до нас приєднувалися волонтери, адже роботи було чимало. Це були різні люди, яких ми шукали через знайомих, хтось самостійно звертався, аби допомогти. Були ті, хто мав вільний день та машину, і допомагав розвозити вантажі за адресами. Допомагали навіть поліцейські на авто - хлопець із дівчиною розвозили стареньким допомогу по Києву. Загалом за весь цей час нам допомагали 50 волонтерів. Сьогодні таких, які є "стержнем" у нашому фонді, 20 осіб. Знаєте, без моєї команди, яка зараз поруч, ні я, ні засновники не змогли б зробити нічого. Ми разом, ми команда, ми єдиний дух.

Додам, що долучитися до лав волонтерів благодійного фонду може кожен, хто має бажання та змогу допомогти. Для цього на сайті Фонду є спеціальна анкета.

Благодійний фонд "Let's Help" у квітні 2022 року отримав статус волонтерської організації - це було необхідним кроком?

Ви не повірите, заявку на волонтерську організацію подали незадовго до початку вторгнення, а ось приблизно у цей період, коли воно розпочалося, ми мали отримати такий статус. Проте через закриття реєстрів даний процес затягнувся. Отримавши статус, ми зробили посвідчення волонтерів, що спрощує нам роботу за нинішнього періоду. А також нам надали шаблони договорів, за якими легше укладати угоди з партнерами згідно із чинним законодавством.

Можете пригадати історію, коли не стримали сліз? Або ж навпаки - переповнювалися надією?

Мені спадають на думку дві історії. Вони цілком різні та показують два абсолютно різних життя у складних реаліях, але обидві дуже вразили мене.

У Макарівському районі Київської області в один із будинків влучила ракета. До нас звернувся волонтер із фотознімком, на якому було зображено половину зруйнованого будинку, у якому на лавці відпочивала старенька бабуся. Тож ми туди поїхали… У напівзруйнованому будинку мешкала 92-річна бабуся, щоправда, вона не була самотньою - з нею мешкали її донька й онук з інвалідністю. На той час, як ми приїхали, було видно, що місцеві мешканці встигли допомогти сім'ї, трохи "підлатати" дім. Утім він усе одно перебував у критичному стані. Нам розповіли, що коли ракета влучила в дім, бабуся знаходилася в будинку, і їй дивом вдалося врятуватися. Перед нами старенька постійно плакала, вона вже не могла багато сказати, але постійно запитувала, чи приїдемо ми ще… Треба було бачити її погляд - це погляд вихованої доброї жінки, яка прожила гідне життя та на старості мусить виживати у злиднях і зруйнованому від російської ракети будинку.

На жаль, сьогодні таких історій дуже багато, але саме ця у мене закарбувалася. Наразі ця бабуся вже в пансіонаті, а соціальні служби наглядають за її сім'єю, яка залишилася жити в будинку.

Друга розповідь теж про жінку, з якою я познайомилася до війни. Вона також прожила гідне, але складне життя, пережила чимало горя, втратила кінцівки, а сьогодні мешкає в пансіонаті та ходить, я б навіть сказала - бігає на протезах. Їй приблизно 60 років, але вона є суцільним позитивом та душею компанії. Після 24 лютого їхній заклад потрапив під окупацію, з ними майже не було зв'язку, та єдиною, до кого я змогла додзвонитися, була ця жінка. І ось коли ми вперше розмовляли, я спитала, чим їм допомогти, то жінка відповіла, що вони самотужки на місці впораються, а передусім допомога потрібна тим, хто на передовій. Та попросила хлопцям цигарок передати. Цей приклад особисто в мене підіймає дух навіть у найскладніші часи.

Підтримка геріатричних закладів на рівні держави - вона достатня?

Авжеж, держава допомагає та підтримує одиноких людей літнього віку й підтримує пансіонати. Однак діє дуже багато законодавчих норм старого зразка, які потребують оновлення, адже саме система неабияк сповільнює процес забезпечення таких закладів.

Ми готували проєкт з оновленими стандартами, яких потребують геріатричні заклади, і передали його до Міністерства соціальної політики, який там, до речі, підтримали. Але загалом допомоги бракує, тому що заклади постійно звертаються до нас - благодійних фондів з офіційними листами та просять підтримки.

В Україні започатковано нову відзнаку - "Золоте серце". Цього року її отримали представники 50 волонтерських організацій, серед яких і БФ "Let's Help" - про це В. Зеленський оголосив у своїй промові до Дня волонтера. Що для вас це означає?

Уже достатньо багато часу ми маємо налагоджену співпрацю з державними структурами: ділилися з ними і вони з нами. Наприклад, ми отримали 496 продуктових наборів за сприяння Олени Зеленської. А коли готували довідник безбар'єрності, то в нас робили соцопитування: ми надавали своїх студентів з УТВ "Протон" - людей літнього віку.

Відверто, я не очікувала, що Володимир Зеленський до Дня волонтера згадає нашу організацію в промові. Ці слова багато вартують і дуже мотивують робити більше. Це заслуга всієї команди. Та з огляду на те, що наша команда невеличка, і ці обсяги, які нам вдалося зробити руками небагатьох людей, на мою думку, це немало. Це заслуга людей, які не злякалися, залишилися і продовжили працювати на користь України, і ми будемо старатися ще більше.

Сьогодні складно планувати майбутнє, одначе, чи є у вас задуми, які бажаєте втілити?

Я впевнена, що після перемоги у нас з організаціями - благодійними фондами з усієї країни "закрутиться" дуже велика співпраця або проєкт, який нас усіх об'єднає. Великою мірою завдяки партнерам ми, благодійні організації та волонтери, роззнайомилися між собою та почали об'єднувати зусилля. Що це дасть? Річ у тім, що в кожного з нас своя ніша, у кожного своя локація, свій напрям та свої запити на продукцію.

Об'єднання - це, по-перше, обмін інформацією та досвідом. Наприклад, у період війни є дуже багато нового, того, що ми ще не робили. Але завдяки іншим благодійним фондам і комунікації з ними зуміли налагодити все необхідне у цьому хаосі.

По-друге - це обмін продукцією. Коли благодійна організація, яка допомагає дітям, отримує урологічні прокладки, то вона знає, що може звернутися до нас, адже ми знаємо, кому їх надати.

І по-третє - це те, що ми можемо організовувати спільні заходи для нас і для наших підопічних. Організовуватимемо пікніки, концерти. Ми і гулятимемо, і співатимемо, і танцюватимемо - усе, що заманеться, адже буде перемога.

Залиште коментар
Увійдіть, щоб залишити коментар
УВІЙТИ
Підпишіться на розсилку
Щопонеділка отримуйте weekly-digest про ключові події бізнесу
Схожі новини