Суть справи: рішенням суду було визнано право власності позивача на частину квартири, яка належала відповідачці. З нею був проведений відповідний розрахунок. Однак відповідач подарувала цю частину квартири іншій особі до набрання законної сили рішенням суду. Позивач просив визнати цей договір недійсним.
Місцевий суд відмовив у задоволенні позову. Він вказав, що оскільки на час укладення договору дарування рішення суду не набрало законної сили, то дарувальник відчужувала майно, що належало їй на праві власності.
Однак апеляційний суд задовольнив позовні вимоги. Він вказав, що відповідно до ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Укладення договору, який не спрямований на настання таких наслідків, є підставою для визнання його недійсним.
Колегія суддів Цивільного суду ВС погодилась із апеляційним рішенням.
Верховний Суд вказав, що обдаровуваний та дарувальник були обізнані про існування рішення суду, тому могли передбачити негативні наслідки для себе у випадку набрання цим рішенням законної сили.
У своєму рішенні ВС також послався на прецедентну практику Європейського суду з прав людини. Він вказав, що ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.
Відповідну постанову по справі № 646/3972/16-ц ВС прийняв 28.02.2019. ЇЇ повний текст доступний в системі аналізу судових рішень VERDICTUM. Також в VERDICTUM ви можете отримати тестовий доступ за посиланням.
Раніше ми писали, що господарський суд не розглядає справу, учасники якої уклали третейську угоду
