Тривалий час проживання у спірній квартирі/будинку особи, яка не має іншого житла, є достатньою підставою для того, щоб вважати квартиру/будинок житлом цієї особи в розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18.
З іншими судовими рішеннями Верховного Суду зручно ознайомитися у VERDICTUM. Замовити повнофункціональний тестовий доступ можна тут.
Обставини справи
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Суди встановили, що згідно з договором дарування жінка подарувала своєму онукові квартиру, однак в ній залишається проживати рідна тітка позивача, яка зареєстрована в цій квартирі та іншого житла не має.
Позиція Суду
При вирішенні справи, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог позивача про визнання відповідача такою, що втратила право на проживання у квартирі, обмежився лише положеннями закону, який врегульовує випадки припинення сервітуту - п. 4 ч. 1 ст. 406 ЦК. Висновок апеляційного суду про те, що право користування відповідача спірною квартирою припиняється із припиненням права власності попереднього власника, оскільки відповідач вселена та набула право користування спірною квартирою у 2000 році як член сім`ї власника житла, є правильним.
Актуальне законодавство, правова картина дня, шаблони договорів, ситуації для юриста та судова практика завжди доступні у системах ЛІГА:ЗАКОН. Замовити повнофункціональний тестовий доступ можна тут.
Визнання відповідача такою, що втратила право користування житлом, буде мати наслідком виселення її із спірної квартири. Проте Верховний Суд зазначив, що при вирішенні справ, щодо наявності передбачених законом підстав для виселення особи чи визнання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі з'ясувати, чи є втручання у право особи на повагу до її житла не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві».
Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Ураховуючи викладене, Касаційний цивільний суд погодився з позицією суду першої інстанції про те, що позивач, прийнявши квартиру у дар, тобто безоплатно набувши у власність майно, знав про проживання в ньому відповідача - члена сім`ї колишнього власника цього житла, яка не має іншого житла, тому його право на це майно не може бути захищено шляхом визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням, яка внаслідок цього стане безхатченком, що не є справедливим з урахуванням усіх обставин цієї справи.
Постановою Верховного Суду рішення апеляційного суду скасовано, залишено в силі рішення місцевого суду, яким у задоволенні позову про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, відмовлено.
З січневого дайджесту Верховного Суду.
Ви можете оперативно знаходити судові рішення, відслідковувати інформацію про контрагентів та отримувати всі необхідні інструменти для щоденної юридичної роботи за допомогою Професійного рішення для юридичних департаментів та компаній.
Також читайте:
Нотаріус не несе відповідальність, якщо йому надали підробні документи;
Поділ квартири під час розлучення: чи може особа, яка проживає з дітьми, відсудити більшу частину;
ВС вказав умови, коли договір дарування частини квартири може бути визнаний недійсним.
