Ця сторінка доступна рідною мовою. Перейти на українську

Чи є приватизована земельна ділянка спільною сумісною власністю

Реклама

Земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, лише у період з 8 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно, вважається спільною сумісною власністю подружжя. У інших випадках таке майно належить до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 12 серпня 2020 року у справі № 626/4/17.

ЛІГА:ЗАКОН презентує Verdictum PRO - першу систему аналізу судових рішень із функціоналом передбачення вірогідності перемоги в суді за допомогою штучного інтелекту. Система Verdictum PRO дає змогу визначити вірогідність ухвалення схожого судового рішення за допомогою математичних моделей машинного зчитування інформації. Сьогодні Verdictum PRO аналізує понад 80 млн документів. Долучайтеся до перших користувачів революційного рішення Verdictum PRO.

Обставини справи

Суди встановили, що з 11 січня 1969 року позивач перебуває в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. У 2007 році на підставі розпорядження районної державної адміністрації відповідач набув у власність земельні ділянки, які без згоди позивача передав в оренду ПП «Агро-тест».

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсними договорів оренди, районний суд виходив із того, що земельні ділянки належать відповідачу на праві особистої приватної власності, а тому згода дружини на укладення договорів їх оренди не потрібна. Крім того, позов поданий із пропуском позовної давності.

Апеляційний суд зауважив, що станом на 2007 рік у Сімейному кодексі не було передбачено

належність приватизованих земельних ділянок до особистої власності одного з подружжя. Отже, позивач є співвласником земельних ділянок, її позовні вимоги обґрунтовані, проте позов поданий із пропуском позовної давності.

Позиція ВС

Змінюючи рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд зазначив таке.

Відповідно до статті 61 СК в редакції, чинній станом на 2 жовтня 2007 року, приватизовані одним із подружжя земельні ділянки не належать до об'єктів права спільної сумісної власності.

Відповідно до Закону «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року статтю 61 СК України доповнено частиною 5 такого змісту: «об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації».

Вказана норма набула чинності з 8 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» від 17 травня 2012 року, який набрав чинності 13 червня 2012 року. Натомість статтю 57 СК доповнено пунктом 5 частини першої, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

Із урахуванням вказаних змін до СК правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому тільки в період часу з 8 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільної сумісною власністю подружжя; до 8 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Установивши, що приватизовані відповідачем земельні ділянки є його особистою власністю, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що згода другого з подружжя на укладення спірних договорів оренди не потрібна, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. Оскільки позовні вимоги є необґрунтованими, правових підстав для застосування позовної давності немає.

Залиште коментар
Увійдіть, щоб залишити коментар
УВІЙТИ
Підпишіться на розсилку
Щопонеділка отримуйте weekly-digest про ключові події бізнесу
Схожі новини