Ця сторінка також доступна для перегляду українською мовою

Перейти до української версії сайту

Фінансові і банківські спори: цікаві рішення 2021 року

Аналіз судової практики

Питання фінансових і банківських спорів в умовах сьогодення неможливо недооцінювати, оскільки воно є важливим як для пересічного громадянина, так і для створення і ведення бізнесу.

Зазвичай, неможливість зрозуміти ту чи іншу законодавчу норму, яка спрямована на вирішення питання, які склались під час укладення кредитних, іпотечних договорів тощо, призводить до того, що сторони не виконують певних договірних зобов'язань, що в подальшому призводить до вирішення питань у судовій площині.

Важливим є формування єдиної судової практики у сфері застосування норм права, предметом якого є питання, які виникають під час вирішення фінансових і банківських спорів.

Враховуючи викладене, доцільним буде звернути увагу на статистику щодо розгляду відповідної категорії спорів у Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС) за 2021 рік. За цей період суд ухвалив 1172 постанови у справах щодо кредитних правовідносин. Серед них, зокрема, 598 справ стосувалися поруки, 49 - законності цесій, 218 - комісій, 12 - переуступки права вимоги, 167 - розмежування операцій факторингу та переуступки. Також із початку року КЦС ВС ухвалив 113 постанов щодо спорів, які стосуються депозитів, 1302 - щодо спорів про іпотеку та 669 про заставу.

Отже, звертаючи увагу на достатньо велику кількість питань, які вирішуються судами під час розгляду фінансових і банківських спорів, пропоную звернути увагу на найбільш розповсюджені питання та судову практику з них.

Переривання перебігу позовної давності за основним зобов'язанням не перериває перебігу цього строку за іншим обов'язком.

АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до позичальника (іпотекодавця) про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням місцевого суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову банку відмовлено. Суди встановили, що позов про звернення стягнення на предмет іпотеки банком пред'явлено в листопаді 2016 року зі спливом позовної давності, оскільки внаслідок розірвання кредитного договору в односторонньому порядку з 1 липня 2010 року банк змінив строк виконання зобов'язання, тому право на позов щодо звернення стягнення на предмет іпотеки виникло в позивача в липні 2010 року. Підстав для переривання перебігу позовної давності суди не встановили, про поважність причин пропуску позовної давності позивач не заявляв.

Однак, КЦС ВС зробив такі правові висновки. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч.5 ст.3 Закону України «Про іпотеку»). Варто розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов'язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю в три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо). У ст. 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається в разі пред'явлення особою позову до одного з кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Тлумачення цієї статті дає підстави для висновку, що вона пов'язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями іпотекодавця, внаслідок яких він визнає існування саме іпотеки. Тому переривання перебігу позовної давності за основним зобов'язанням не перериває перебігу позовної давності за іншим обов'язком, у тому числі забезпечувальним.

Вчинення позичальником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу за основним зобов'язанням, не перериває позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки вимога про стягнення боргу за основним зобов'язанням і вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є різними вимогами (основною та додатковою), застосування до додаткових вимог наслідків переривання перебігу позовної давності за основною вимогою законом не передбачено.

Не можемо не погодитись із зазначеним вище висновком суду, який викладений у постанові, що вимоги кредитора в частині покриття за рахунок іпотеки боргу можуть бути визнані обґрунтованими лише в тій частині зобов'язань, які визначені іпотечним договором і не можуть поширюватися на інші фінансові зобов'язання.

Постанова від 18 серпня у справі № 201/15310/16 (провадження № 61-547св21)

Також, цікавим є висновок КЦС ВС, який був викладений у Постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 723/826/19 (провадження № 61-8810св20). Так, Верховний Суд наголосив, що дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Не допускаються також дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Так, судом першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, було задоволено позов про визнання права власності на 1/2 частину майна та зняття з нього арешту. Судові рішення мотивовані тим, що земельні ділянки придбані, а розважальний комплекс побудований за спільні кошти подружжя в період їхнього спільного проживання.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував судові рішення та відмовив у задоволенні позову з огляду на таке.

У травні 2011 року заочним рішенням суду розірвано шлюб між подружжям, а в листопаді 2019 року за заявою дружини суд скасував це рішення, прийняв відмову чоловіка від позову про розірвання шлюбу й закрив провадження у справі. У 2007 році чоловік придбав дві земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. У 2010 році сільська рада передала йому у власність земельну ділянку. На ній чоловік побудував ТРЦ, і в серпні 2011 році отримав свідоцтво про право власності на споруду.

На виконання рішення суду про стягнення з чоловіка грошового боргу у 2017 та 2018 роках був накладений арешт на все належне йому на праві власності нерухоме майно. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на таке: учасники цивільних відносин (подружжя, яке перебувало в розірваному шлюбі на підставі заочного рішення 2011 року) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (позов про визнання права на частку та звільнення майна з-під арешту за умови скасування заочного рішення 2011 року, закриття провадження у справі про розірвання шлюбу після пред'явлення позову в цій справі) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника; заява позивачки про перегляд заочного рішення, яким розірвано шлюб, та заява її чоловіка про відмову від позову про розірвання шлюбу були подані через вісім років після звернення з позовом та ухвалення рішення і лише після звернення кредитора з позовом про стягнення заборгованості з відповідача.

Відповідач та інший кредитор позовні вимоги визнавали. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу й накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діяли очевидно недобросовісно та зловживали правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Враховуючи вищевикладене, не можна не погодитись із висновками Верховного суду, які презумують, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу.

Постанова Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 723/826/19 (провадження № 61-8810св20).

Під час дослідження питань фінансових та банківських спорів неможливо не звернути увагу на проблемні питання, які виникли під час виведення з ринку значної кількості банків розпочалася у 2014-2015 роках та покладення тягаря відповідальності на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Відповідно, на сьогодні ці процедури вже на стадії завершення, майно таких банків реалізовано і можливість стягнути шкоду з пов'язаних осіб залишається єдиним можливим джерелом отримання коштів для розрахунків із кредиторами.

Так, однією з прецедентних справ в даному правовому полі є справа за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор ПАТ «Акціонерний банк "Укоопспілка"», до керівництва банку про солідарне стягнення на користь Фонду 76 929 136,71 грн шкоди.

Під час розгляду даної справи було вирішено низку проблемних питань: з якого моменту розпочинається перебіг позовної давності, склад делікту, у чиїх інтересах діє Фонд - банку чи кредиторів, чи можна стягнути шкоду після припинення банку як юридичної особи, значення дій Національного Банку України та Фонду, які вчинялися щодо банку, для доведення складу деліктного порушення, як рахувати розмір шкоди, на кому лежить тягар доведення вини.

Аналізуючи висновки зазначеної вище Постанови, можна дійти висновку, що ця справа стало поштовхом для розробки та ухвалення у червні 2021 року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків».

Так, у Законі йдеться про те, що припинення банку не є підставою для закриття провадження у справі щодо пов'язаних осіб, а Фонд у таких випадках діє в інтересах кредиторів, наведено відкритий перелік порушень, які можуть бути підставою для стягнення шкоди з пов'язаних осіб, передбачено низку заходів для забезпечення виконуваності судового рішення про стягнення збитків, зокрема обов'язок пов'язаних осіб під час процедури тимчасової адміністрації чи ліквідації надати Фонду інформацію про все належне майно (активи) та зобов'язання, можливість накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно відповідачів.

Постанова Великої Палати Верховного суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18

Підбиваючи підсумки зазначеної статті важливим буде звернуту увагу на багатоаспектність правовідносин під які підпадають фінансові та банківські спори, які, зокрема, потребують предметних фахових знань і практичних навичок вузькоспеціалізованих фахівців певного сектору, а з іншого - професійного «міждисциплінарного» діалогу фахівців, оскільки, наприклад, створення і ведення бізнесу, укладення договорів між фінансовими установами та їх клієнтами поза межами фінансового та банківського супроводу та обслуговування є неможливим.

Адвокати НААУ вивчають судову практику з новим цифровим продуктом. LIGA360: Адвокат НААУ надає доступ до 90 млн судових рішень і прецендентів, правових позицій ВС, нових надходжень. А ще тут можна прогнозувати шанси на перемогу в суді на базі позовної заяви й стежити за розкладом засідань по Україні. Дізнайтеся про всі переваги продукту за посиланням.

Підпишіться на розсилку
Головні новини і аналітика для вас по буднях
Залиште коментар
Увійдіть, щоб залишити коментар
УВІЙТИ
На цю ж тему