Ця сторінка доступна рідною мовою. Перейти на українську

Огляд актуальної судової практики у спорах з банками

В умовах сьогодення проблематика щодо розв'язання банківських спорів є найбільш популярною, оскільки є важливою як для пересічного громадянина, так і для малого та середнього бізнесу.

Можна стверджувати, що ця категорія справ є найскладнішою у юридичній практиці адвоката, оскільки останній при захисті прав та інтересів клієнта має оперувати доволі великою кількістю доказової бази та застосовувати найактуальнішу судову практику Верховного Суду, яка доволі часто змінюється та на нашу думку є неоднозначною при вирішенні одних і тих самих питань. Також необхідно враховувати і те, що банківське законодавство в Україні не є абсолютно чітким для його застосування.

Оглядаючи судову практику, варто наголосити на тому, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в 2021 році розглянув досить велику кількість справ відповідної категорії. А саме: за період 2021 року ухвалив 1172 постанови у справах щодо кредитних правовідносин. Серед них 598 справ стосувалися поруки, 49 справ стосувалися законності цесій, 218 справ стосувалися комісій, 12 справ переуступки права вимоги, 167 справ розмежування операцій факторингу та переуступки. Крім того, з початку року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду ухвалив 113 постанов відносно спорів, що стосуються депозитів, 1302 відносно спорів про іпотеку та 669 справ про заставу.

Висновки Верховного суду, які необхідно застосовувати під час вирішення банківських спорів мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки, ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

У справі ЄСПЛ «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Сьогодні ми пропонуємо Вам для огляду добірку показових справ з Банками та судову практику у сфері застосування норм права, предметом якої є дослідження питань, що виникають під час вирішення банківських спорів.

17.12.2020 року Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 278/2177/15-ц, провадження № 61-22158св19 (ЄДРСРУ № 93630925) за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», про стягнення заборгованості за кредитним договором підтвердив раніше висловлену правову позицію стосовно належних доказів, які підтверджують факт видачі кредитних коштів. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Вказане вище узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.07.2019 року по справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19). Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором (що узгоджується з позицією викладеною в Постанові Верховного Суду від 3.01.2018 року по справі №161/16891/15-ц). Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. В той же час розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку). Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 року № 6-16цс15.

Згідно правових висновків, викладених у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року по справі №444/9519/12 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, неприпустиме одночасне стягнення двох видів процентів різних за своєю правовою природою: процентів за користування грошовими коштами згідно ч.2 статті 1048 і ч.2 статті 1050 ЦК України та процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання за ч.2 статті 625 ЦК України, що має братися до уваги судами при вирішення спорів з Банками .

Так, переглядаючи в касаційному порядку справу № 201/15310/16 (провадження № 61-547св21) за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до позичальника (іпотекодавця) про звернення стягнення на предмет іпотеки, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зробив такі правові висновки «Вчинення позичальником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу за основним зобов'язанням, не перериває позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки вимога про стягнення боргу за основним зобов'язанням і вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є різними вимогами (основною та додатковою), застосування до додаткових вимог наслідків переривання перебігу позовної давності за основною вимогою законом не передбачено.

Досить цікавою є справа №904/2104/19, де суди розглядаючи спір виходили з того, що кредитор не надав допустимих доказів, з яких можливо встановити дійсний зміст норм права Англії згідно з чинним нормативно-правовим актом, який є аналогічним або схожим за змістом із приписами ЦК України щодо поруки та підстав її припинення. Суди дійшли висновку, що зобов'язання за договором поруки припинилося зі спливом шести місяців від дня настання 17.06.2015 року строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором (ч. 4 ст. 559 ЦК України), тому вимоги Банку до поручителя є необґрунтованими. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати ВС для вирішення виключної правової проблеми щодо застосування права Англії до спірних правовідносин поряд із нормами ЦК України про припинення поруки. ВП ВС виснувала, що у правовідносинах між кредитором та боржником право Англії застосовується як щодо наслідків учинення ними правочину поруки, так і щодо строку дії поруки як забезпечувального зобов'язання та щодо строку позовної давності за вимогами кредитора до поручителя. Установлення змісту норм іноземного права, що підлягають застосуванню до правовідносин з іноземним елементом, є обов'язком суду, який розглядає справу, в силу закону та здійснюється за офіційним принципом (ex officio). Учасники справи, які зацікавлені в застосуванні судом норм права відповідної іноземної держави, мають право сприяти суду у вжитті заходів щодо встановлення змісту норм іноземного права шляхом подання суду документів, що підтверджують зміст таких норм. ВП ВС зазначила, що дійсний зміст права Англії може бути встановлений із судових рішень (прецедентів), правових звичаїв, правової доктрини та норм кодифікованого законодавства, яке регулює окремі правові питання. Також допустимим способом здобуття судом інформації про іноземні норми, які застосовуються до правовідносин з іноземним елементом, є висновок експерта.

Велика Палата ВС відступила від висновку КГС ВС, викладеного в постанові від 28.07.2020 року у справі № 904/2104/19, щодо можливості встановлення дійсного змісту норм іноземного права, в тому числі права Англії та Уельсу, виключно з джерела права, яким є тільки відповідний чинний нормативно-правовий акт. Велика Палата ВС відступила й від інших висновків КГС ВС у цій постанові. Ураховуючи зазначене, ВП ВС задовольнила касаційну скаргу Банку, скасувала оскаржувані судові рішення, визнала Банк конкурсним кредитором ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» з грошовими вимогами в заявленому Банком розмірі із включенням їх до реєстру вимог кредиторів.

Також заслуговує на увагу позиція Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 08.06.2021 року по справі № 662/397/15-ц, за позовом до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» про відшкодування майнової шкоди та моральної шкоди, де зазначено про те, що «У разі пред'явлення позову про стягнення коштів за договорами банківського вкладу, у тому числі відсотків та інфляційних втрат, які не були повернені вкладнику внаслідок злочину (кримінального правопорушення), вчиненого службовими особами банку, застосуванню до спірних правовідносин між вкладником і банком підлягають норми цивільного законодавства, які регулюють договірні, а не деліктні зобов'язання. Вчинення працівниками банку злочину (кримінального правопорушення) із заволодіння внесеними на депозит коштами не впливає на договірні правовідносини вкладника і банку, не спростовує їх існування та не припиняє їх.

Аналізуючи вказану статтю необхідно зазначити про багатоаспектність та проблематичність правовідносин, які виникають між Банками та їх клієнтами, для вирішення яких необхідно ретельно обирати фахівця у галузі права.

При цьому, у разі виникнення будь-яких питань, що потребують фахових знань і практичних навичок у даній галузі, фахівці АО «ГРЕЙСЕРС» неодмінно забезпечать супровід укладення договору між Банком та клієнтом та допоможуть вирішити питання, що виникають з кредитних договорів.

Адвокати НААУ вивчають судову практику з новим цифровим продуктом. LIGA360: Адвокат НААУ надає доступ до 90 млн судових рішень і прецендентів, правових позицій ВС, нових надходжень. А ще тут можна прогнозувати шанси на перемогу в суді на базі позовної заяви й стежити за розкладом засідань по Україні. Дізнайтеся про всі переваги продукту за посиланням.

Підпишіться на розсилку
Щопонеділка отримуйте weekly-digest про ключові події бізнесу
Залиште коментар
Увійдіть, щоб залишити коментар
УВІЙТИ
На цю ж тему