Ця сторінка також доступна для перегляду українською мовою

Перейти до української версії сайту

Які можливості щодо відшкодувань мають українці всередині держави та через ЄСПЛ?

Наслідком кожного збройного конфлікту є спричинення значної матеріальної шкоди постраждалим внаслідок пошкодження майна або навіть його повного знищення в результаті бойових дій. На даний час Україна тільки підраховує розмір шкоди, завданої цивільній інфраструктурі. Проте, вже сьогодні треба особам, які постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації, замислитись над шляхами відшкодування завданої майнової шкоди.

Слід зазначити, що збройна агресія Російської Федерації триває вже понад вісім років. За цей час вже напрацьовано певні шляхи щодо стягнення компенсації за пошкоджене або зруйноване житло та інше втрачене майно. Умовно, вказані способи слід поділити на засоби правового захисту всередині державі та міжнародні способи захисту порушеного права.

Засоби правового захисту в середині державі

1. Нанесена громадянам України шкода відшкодовувається Російською Федерацією, як державою-агресором. Слід зазначити, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень, можливо зустріти велику кількість судових рішень за позовними заявами громадян України до Російської Федерацією, як держави-агресора, предметом яких є стягнення компенсації за пошкоджене або зруйноване житло та інше втрачене майно, моральної шкоди. Більше того, можливість подання такого судового позову передбачено Законом України «Про судовий збір», який звільняє від сплати судового збору позивачів - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибеллю, пораненням, перебуванням в полоні, незаконним позбавленням волі або викраденням, а також порушенням права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Крім того, ч. 17 ст. 28 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що позови про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб (в тому числі про відшкодування шкоди, завданої внаслідок обмеження у здійсненні права власності на нерухоме майно або його знищення, пошкодження) у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру можуть пред'являтися також за місцем проживання чи перебування позивача.

Таким чином, Цивільний процесуальний кодекс України та Закон України «Про судовий збір» презюмує можливість розгляду позовів до Російської Федерації про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією, в порядку цивільного судочинства. Окрім того, спеціальними законами, а саме Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим тимчасово окупованих територій України» та Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», встановлено, що відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.

Одночасно, судова практика у цьому питанні, як завжди, неоднорідна. Деякі суди відмовляють у розгляді подібних позовних заяв, з посиланням на положення статті 32 Віденської конвенції 1961 року та ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право». Так, суди вказують, що перед вирішенням питання про відкриття провадження у відповідних справах, суди мають з'ясувати, чи є згода дипломатичного представництва Російської Федерації, як компетентного органу держави Російської Федерації, на розгляд спору в судах України. Крім того, суди відмічають, що з'ясування цього питання має істотне значення для вирішення справи, оскільки від цього залежить, чи має суд право здійснювати подальші процесуальні дії. За відсутності такої згоди іноземна держава не може одержати правового статусу відповідача в цивільному процесі України.

Схожі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 711/17/19 (провадження № 61-10776св19), від 09 червня 2021 року в справі № 265/7703/19 (провадження № 61-9187св20), від 11 серпня 2021 року в справі № 542/1323/18 (провадження № 61-20738св19), від 01 вересня 2021 року в справі № 754/10080/19 (провадження № 61-584св21).

Звісно, що Російська Федерація, як держава-агресор, свідомо ігнорує пред'явлення вказаних позовів та не надає жодної згоди на залучення себе як відповідача у справі. Інше питання, що навіть у разі задоволення відповідного позову, станом на сьогодні відсутній механізм виконання такого роду рішень.

2. Встановлення юридичного факту переселення з окупованих територій та зони бойових дій, знищення майна внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. В даному випадку, не ставиться питання про компенсацію матеріальної шкоди, проте рішення українського суду буде додатковим доказом під час захисту власних прав за допомогою міжнародної інстанції - Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

3. Одним з способів відшкодування завданої шкоди було звернення з позовними заявами про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дій, які кваліфікувались як терористичний акт. Вказане мало місце в районах проведення АТО, ООС. Вказані позовні заяви подавались до суду за правилами позовного провадження з урахуванням статті 1166 Цивільного кодексу України, статті 19 Закон України «Про боротьбу з тероризмом», пункту 6 частини першої статті 21 та частини десятої статті 86 Кодексу цивільного захисту України за місцем заподіяння шкоди майну або за місцем проживання чи перебування позивача. Разом з позовом слід було надати докази щодо пошкодження/руйнування майна, розміру завданої шкоди, а також копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань про відкриття (реєстрацію) кримінального провадження.

Відповідачами у даній позовній заяві зазначається Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України.

Проте, в умовах воєнного стану відповідальність за руйнування цивільної інфраструктури відбувається за іншими статтями Кримінального кодексу України. Одночасно, якщо конкретний випадок знищення майна буде розцінений як терористичний акт, відкривається можливість для застосування такого способу захисту.

Міжнародні способи захисту порушеного права

Враховуючи той факт, що на національному рівні поки що не розроблений ефективний механізм компенсації шкоди за майно, втрачене внаслідок збройної агресії Російської Федерації, то вимагати відшкодування у країни-агресора можливо за допомогою міжнародної інстанції - Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

При цьому шанси на позитивне рішення у ЄСПЛ є. В контексті окупації певної частини території України Російською Федерацією слід згадати вироблений ЄСПЛ у своїй судовій практиці принцип «ефективного контролю над територією держави», який застосовується тоді, коли держава де-юре залишається відповідальною за певну частину своєї міжнародно-визнаної території, проте де-факто не може здійснювати такий контроль, тоді як фактично його здійснює інша держава.

Зокрема, ЄСПЛ, розглянувши низку справ щодо відповідальності Туреччини за порушення Конвенції на Північному Кіпрі, Росії - за порушення, які відбулися в Придністров'ї, Вірменії - за порушення Конвенції у Нагірному Карабасі, сформував «правову позицію, що у разі, коли внаслідок збройного вторгнення (незалежно, законного чи ні), держава, яка здійснює фактичний контроль над територією, має нести тягар захисту та дотримання прав людини на цій території, адже такий обов'язок природно випливає із встановлення даного контролю».

Одночасно слід звернути увагу, що ЄСПЛ призупинив розгляд усіх позовів, у яких відповідачем виступає Російська Федерація. Це сталося внаслідок виключення Російської Федерації зі складу Ради Європи. Більше того, Російська Федерація повідомила, що денонсуватиме Статут Ради Європи, Європейську конвенцію з прав людини та низку інших Європейських конвенцій.

Одночасно, ст. 58 Європейської конвенції з прав людини встановлено, що Конвенція може бути денонсована лише через шість місяців після подання країною Генеральному секретареві Ради Європи відповідного повідомлення. За таких обставин доля справ, які на даний час розглядаються та будуть подані протягом шестимісячного строку перехідного періоду залишається в руках ЄСПЛ.

Таким чином, на теперішній час існує декілька варіантів захистити свої права та отримати відшкодування завданої шкоди. Однак передбачити наперед, яка ситуацій буде на період розгляду відповідних справ та винесення рішень, заздалегідь дуже складно.

Андрій Петришак, адвокат, старший юрист АО «КПД Консалтинг»

Кирило Казак, адвокат, партнер АО «КПД Консалтинг»

Зміни правового поля, зв'язки контрагентів, їхні бенефіціари та походження, практику ЄСПЛ у LIGA360. За спеціальними умовами. Деталі за посиланням

Підпишіться на розсилку
Щопонеділка отримуйте weekly-digest про ключові події бізнесу
Залиште коментар
Увійдіть, щоб залишити коментар
УВІЙТИ
На цю ж тему