Безпека бізнесу є першочерговим кроком для забезпечення його стабільності та розвитку. Найбільш важливим обов'язком суб'єктів господарювання є сплата податків, а практика викладена у рішеннях Верховного Суду відіграє важливу роль у регулюванні цього процесу.
Пропонуємо ознайомитись із судовою практикою Верховного Суду за 2023 рік, яка буде корисною для правозастосовчої практики під час взаємодії із податковими органами.
Так, 2023 рік у правозастосовній практиці розпочався із вирішення питання щодо строку звернення до суду з приводу стягнення заборгованості із відшкодування ПДВ.
Велика палата Верховного Суду в постанові від 19 січня 2023 року у справі №140/1770/19 відійшла від висновків про 1095-денний строк такого звернення, відзначивши, що "платник ПДВ може звернутися до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів".
Отже Верховним Судом переглянуто раніше сформовані висновки не на користь платників податків, та не враховано ті несприятливі умови ведення бізнесу, з якими стикаються суб'єкти господарювання під час військової агресії з боку російської федерації.
При цьому, одним із найважливих висновків, в контексті відновлення з 1 грудня 2023 року податкових перевірок, Верховний Суд зробив в постанові від 23 лютого 2023 року у справі №640/17091/21, в якому зазначив, що якщо платник податків вважає призначення перевірки неправомірним, він має право на його судове оскарження.
Разом із тим, якщо про призначення перевірки платник податків дізнається одночасно із приходом на перевірку податківців та відмовляє у допуску посадових осіб контролюючого органу до її проведення,останні накладають на майно суб'єкта господарювання адміністративний арешт.
До раніше усталеної практики, у зв'язку із оскарженням наказу про призначення перевірки, суди визнавали такий арешт необґрунтованим з огляду на наявність "спору про право", що призводило до його скасування.
Однак, у вищевказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що «оскарження платником податків наказу про проведення перевірки є запереченням обставин, що зумовили звернення податкового органу з відповідною заявою, однак, не є спором про право в розумінні пункту 2 частини четвертої статті 283 КАС України і не перешкоджає розгляду заяви про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків. Обґрунтованість причин відмови у допуску посадових осіб податкового органу до проведення податкової перевірки з боку платника податків входять до предмета доказування у справах, передбачених пунктом 2 частини першої статті 283 КАС України».
Таким чином під час розгляду питання про обґрунтованість накладення адміністративного арешту суди фактично перевіряють й законність призначення перевірки платника податків.
Разом із тим, такі справи розглядаються у скороченій процедурі, отже й до доведення перед судом порушень при призначенні податкової перевірки слід ретельно готуватись.
При цьому, у вказаній справі міститься протилежна окрема думка суддів згідно якої, якщо розглядати таку конструкцію як «спір про право» крізь призму завдань адміністративного судочинства (стаття 2 КАС України), а не з точки зору цивільного права (як це було зроблено Судовою палатою), то будь-який публічно-правовий спір, в розумінні КАСУ, так чи інакше є спором про право.
Враховуючи наведене можна вважати, що у вирішенні питання про «спір про право» судовою інстанцією ще не поставлено крапку.
Відчуйте силу інформації на вашому боці - з LIGA360 PRO. Експертна аналітика допоможе знайти правильний алгоритм дій для керівника, юриста, бухгалтера чи комплаєнс-офіцера. Замовте доступ за посиланням.
Також Верховний Суд в постанові від 23 березня 2023 року у справі №640/4924/20 яка стосувалась можливості укладати договори відступлення права вимоги фізичними особами, знову підтримав позицію контролюючого органу про завищення витрат, мотивуючи це тим, що "договори, за якими позивач сформував спірні суми податкової звітності, суперечать вимогам чинного законодавства".
Тому, якщо в договорі, наприклад, відсутня істотна умова (чи умова, яку податківці вважають істотною), тобто умова, визнана такою законом або необхідна для договорів певного виду, відсутність якої ставить під сумнів можливість виконання договору, то правомірність формування витрат буде під великим питанням.
У постанові від 28 березня 2023 року у справі №260/433/19 Верховний Суд виклав нову практику правозастосування щодо необхідності скасувати податкове повідомлення-рішення повністю або лише частково та роз'яснив, що "встановивши невідповідність частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, наслідком такого є визнання акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину (пункт, речення) рішення або рішення в частині нарахування певної суми штрафних (фінансових) санкцій. Разом з тим, рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому".
Тобто, якщо протиправну частину донарахувань неможливо чітко ідентифікувати, то, незалежно від правомірності іншої частини податкового повідомлення-рішення, воно скасовується повністю.
У постанові від 4 квітня 2023 року у справі №120/15979/21-а Верховний Суд також став на бік платників податків, зробивши висновок, що "застосування підпункту "г" пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України (платник сформував податковий кредит, однак придбані товари/послуги/необоротні активи використовувалися в операціях, що не є господарською діяльністю) до операцій з продажу самостійно виготовленої продукції за цінами, нижче собівартості, суперечить правовому регулюванню і призначенню цієї норми, згідно з якою здійснюється вилучення податкового кредиту на всі суми податку на додану вартість, сплачені під час придбання товару, попередньо включені до нього".
Вказане стосується тих випадків коли собівартість виготовлення товарів є більшою за вартість продажу відповідних товарів, особливо, якщо процес виготовлення виявився більш тривалим, товар втратив актуальність, тощо.
В таких випадках податківці вважають, що така реалізація товару не є господарської діяльністю та позбавляють сформованого при придбанні сировини податкового кредиту. В результаті чого, платнику податків необхідно буде або доплатити ПДВ до бюджетю, або він втратить право на бюджетне відшкодування.
У постанові від 24 липня 2023 року у справі №821/850/18 Верховний Суд відійшов від своїх попередніх висновків та збільшив строки застосування штрафних санкцій, вказавши, що "датою, з якої обчислюється 1095-денний строк, визначений пунктом 102.1 статті 102 ПК України, як в частині проведення податковим органом камеральної перевірки з питань своєчасності сплати узгодженого податкового (грошового) зобов'язання, так і застосування штрафних санкцій згідно з пунктом 126.1 статті 126 ПК України за несвоєчасну сплату узгодженого грошового зобов'язання, - є дата фактичної сплати узгодженої суми податкового зобов'язання".
На практиці для платників податків це означає, що у випадку, коли він узгодив (задекларував самостійно або завершив процедуру оскарження ППР) податкові зобов'язання, але вчасно не сплатив, контролюючий орган може застосувати штраф протягом значно більшого строку.
Отже, якщо платник задекларував суму податку в 2022 році, а сплатив в 2024, то податкові органи мають право застосувати штрафні санкції за несвоєчасну сплату до 2027 року. Раніше такий строк обмежувався трьома роками з моменту декларування суми податків.
Разом із тим, є випадки коли Верховний Суд не сформував однозначного висновку, зокрема, що стосується встановлення умислу платника податків під час камеральної перевірки.
У 2020 році Податковий кодекс України доповнили санкціями, які мають диференційовані розміри, в залежності від наявності або відсутності вини в діях платника податків.
Так, стаття 124 ПК України встановлює штраф у розмірі 5%, якщо прострочення сплати узгодженого зобов'язання становить менше 30 днів. Однак, якщо таке прострочення було вчинене умисно - штраф складатиме вже 25%.
При цьому відповідь на питання чи може контролюючий орган встановити наявність або відсутність вини платника податків, враховуючи обмеженість даних, які можуть бути перевірені під час камеральної перевірки формував у 2023 році Верховний Суд, але не зробив однозначного висновку.
У постанові від 3 серпня 2023 року у справі №520/22505/21 Верховний Суд відзначив, що "камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях та даних відповідних електронних систем, які об`єктивно не можуть підтвердити чи спростувати розумність, добросовісність і належну обачність платника податків, що є необхідним для встановлення його вини".
Однак, вже 5 жовтня 2023 року у справі №520/14773/21, Верховний Суд дійшов протилежного висновку, що "у випадку встановлення контролюючим органом на підставі сукупності відповідних даних податкових декларацій та електронних систем і реєстрів обставин, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог податкового законодавства, контролюючий орган не позбавлений можливості констатувати в діяннях платника податків винного діяння в умисній формі".
Таким чином, наразі вказане питання залишається без правової визначеності.
Також наразі виникають складнощі зі звільненням від сплати податку під час воєнного стану на період якого законодавець звільнив від виконання податкового обов'язку платників, які не мають можливості його виконати.
Наказом Міністерства фінансів України 29 липня 2022 року № 225 затверджений Перелік документів, що підтверджують неможливість платника податків юридичної особи, зокрема щодо своєї філії, представництва, відокремленого чи іншого структурного підрозділу, своєчасно виконати свій податковий обов`язок, у тому числі обов`язок податкового агента.
Разом із тим, саме контролюючий орган повинен прийняти рішення на підставі поданих платником податків документів, що підтверджують неможливість виконання податкового обов'язку.
При цьому, Верховний Суд в постанові від 4 жовтня 2023 року у справі №160/19575/22 зауважив, що для звільнення платника від виконання податкових обов'язків обставини неможливості своєчасного виконання податкового обов`язку повинні бути реальними та об'єктивними, а не формальними.
Отже під час судового розгляду для реалізації права на непритягнення до відповідальності у зв`язку із невиконанням податкових обов`язків необхідно, зокрема, довести, що платник податків, у зв`язку із проведенням бойових дій втратив можливість здійснювати господарську діяльність, отримувати дохід від підприємницької діяльності та/або основні засоби для ведення такої господарської діяльності. У іншому випадку контролюючі органи можуть до нарахувати штрафні санкції та пеню за весь період невиконання відповідного обов'язку.
Можливими підставами для відмови у наданні звільнення можуть бути, наприклад, відсутність в Акті знищення комп'ютерного та іншого обладнання конкретизації, яке саме "комп`ютерне обладнання" або "фінансово-господарча документація" була знищена, відсутність доказів на підтвердження того, що знищені авіаударом "комп'ютерне обладнання" та "фінансово-господарча документація" використовувались у господарській діяльності, містили актуальну інформацію, необхідну для подання звітності за поточні періоди господарської діяльності, тощо, або той факт, що документи не містять детальний опис таких пошкоджень від ворожої атаки.
На користь платників податків Верховний Суд також сформував правову позицію у постанові від 3 листопада 2023 року у справі №640/23582/21, вказавши, що "законодавством не встановлено обов'язку використовувати лише платіжні термінали, з`єднанні або поєднанні з РРО/ПРРО".
Вказаний висновок стосується тих ситуацій коли покупець при придбанні товару розраховується банківською карткою, та отримує фіскальний чек з інформацією про платіжну операцію. Водночас, поширеною є практика, коли реєстратор розрахункових операцій (РРО) та платіжний термінал не синхронізовані між собою, тому останній не передає даних про платіжну операцію до РРО. В такому випадку покупцю видається два чеки: фіскальний та з платіжного терміналу.
При цьому, контролюючі органи, вважали, що платіжний термінал та РРО повинні бути обов'язково поєднаними, а фіскальний чек серед обов'язкових реквізитів повинен містити дані про платіжну операцію.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 5 грудня 2023 року у справі №804/3765/16 звернувся до раніше сформованого висновку про те, що "передбачені міжнародними договорами пільги зі сплати податку, не можуть бути застосовані у випадку, коли нерезидент діє як проміжна ланка в інтересах іншої особи, яка фактично отримує вигоду від доходу.
Зокрема, не може бути застосовано звільнення від сплати податку або його пільгові ставки у випадку, коли дохід (у рамках угоди або серії угод) з джерелом його походження з України виплачується таким чином, що нерезидент (проміжна ланка, яка має вузькі, обмежені повноваження у відношенні доходу), який претендує на отримання пільгової ставки податку з доходів у вигляді, зокрема, процентів, виплачує весь дохід (його більшу частину) іншому нерезиденту, який би не міг застосувати пільгову ставку у разі, коли б такий дохід виплачувався останньому".
При цьому, у вказаній справі Верховний Суд поширив дію такого висновку на відносини, коли нерезидент отримує проценти з України, а потім, і сам сплачує проценти іншим нерезидентам.
Слід відзначити, що нерезидент сплачував проценти за випущеними облігаціями, тоді як від резидента отримував проценти за наданим кредитом. Тобто, правові підстави отримання і сплати процентів були відмінними.
До того ж, випуск облігацій нерезидентом був зумовлений неможливістю українського позичальника зробити це самостійно через регуляторні обмеження.
Отже, Верховний Суд поставив під сумнів правомірність застосування угоди про уникнення подвійного оподаткування, якщо отримувач процентів - нерезидент залучив кошти і заробляє на подальшому наданні кредитів, або просто має і власні боргові зобов'язання, за яким самостійно несе ризики.
Практика діяльності податкових органів і раніше не вважала нерезидента бенефіціарним власником доходу, якщо він комусь виплачував дохід з аналогічною правовою природою, що і фактично узаконено згаданим висновком Верховного Суду.
Близько 100 млн судових рішень для роботи юристів та адвокатів - є у LIGA360. Користуйся 35 фільтрами для пошуку й аналізу, швидко переглянь резулятивну частину, отримуй ланцюжки історії справи й подібні рішення. Обери вигідний тариф LIGA360 прямо зараз.
