Ця сторінка також доступна для перегляду українською мовою

Перейти до української версії сайту

Чи може суд відмовити у задоволенні позову через посилання позивача на неправильні норми - позиція ВП

Реклама

Суд, з'ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Відповідне положення міститься у постанові Великої Палати від 8 червня у справі № 662/397/15-ц.

Адвокати НААУ можуть аналізувати тексти договорів автоматично. Перевірка відповідності умов договору, ризик-факторів сторін, штрафних санкцій тепер доступна через LIGA360:Адвокат НААУ. Замовляйте доступ у своїй системі LIGA360.

Зміст касаційної скарги (скорочено)

Касаційні скарги аргументовані тим, що суди ухилилися від встановлення обставин справи та дослідження наявних у справі доказів і обмежилися лише висновком, що між позивачами та банком виникли договірні відносини на підставі статей 1058, 1066 ЦК, тому предметом позову можуть бути лише обставини, пов'язані з невиконанням договірних відносин банком.

Висновок про те, що посилання на статті 22, 1166, 1172, 1192 ЦК є неналежним і вони не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, не відповідає вимогам закону, оскільки суди мали самостійно визначити, яким законом слід керуватися при вирішенні спору по суті, навіть якщо останні не зазначені в позовній заяві.

Відмова в задоволенні позову лише з підстави неправильного визначення позивачами підстав позову є відмовою в доступі до правосуддя.

Позиція ВС

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 та від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку із цим суд, з'ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Проте суди попередніх інстанцій зазначених вимог закону не врахували та дійшли передчасного й формального висновку про відмову в задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правові норми, які підлягають застосуванню, на що мали повноваження згідно з вимогами ЦПК. Суди в достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не надали належної правової оцінки доводам і доказам сторін, по суті спір не вирішили, тому дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.

Висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову через помилкове правове обґрунтування позовних вимог є перешкодою в доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції та статей 55, 124 Конституції, оскільки позивач визначає предмет та підстави позову, а обов'язком суду є установлення обґрунтованості позову та вирішення спору по суті заявлених вимог з визначенням правовідносин сторін, що випливають зі встановлених обставин та правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин.

Посилання позивачів у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню в цій справі, не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог.

Підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії", заява № 48778/99)

Нагадуємо, що повна база рішень ЄСПЛ відтепер доступна у системах ЛІГА:ЗАКОН. До вашої уваги: 60 тис. рішень ЄСПЛ, пов'язаних зі статтями Конвенції, офіційною мовою, а також у перекладі. Отримайте швидкий доступ до рішень ЄСПЛ на будь-яку дату у минулому. Детальніше за посиланням.

Залиште коментар
Увійдіть, щоб залишити коментар
УВІЙТИ
Підпишіться на розсилку
Головні новини і аналітика для вас по буднях
Схожі новини