Реформа ринку платіжних послуг: що змінює новий закон?

Новий Закон України «Про платіжні послуги» № 1591-ІХ (Закон № 1591-IX) був прийнятий 30.06.2021 року та вводиться в дію лише 22 липня 2022 року.

Поки до старту реформованого ринку платіжних послуг залишається цілий рік, пропонуємо розібратися зі змінами, нововведеннями та можливостями, передбаченими Законом № 1591-ІХ.

Мета прийняття

Розробники Закону № 1591-ІХ у пояснювальній записці зазначали, що старим Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» № від 05.04.2001 № 2346-III було врегульовано лише один вид платіжних послуг - переказ коштів.

У той же час, в Європейському Союзі з 2018 року діє Друга платіжна директива (PSD2), яка робить ринок платіжних послуг більш гнучким як для банків і фінтех-компаній, так і для споживачів.

Власне, з метою адаптації українського законодавства до європейського, і було розроблено Закон № 1591-ІХ.

Основні новації

1. Відкритий банкінг - найбажаніше очікування небанківських фінансових установ

Відкритий банкінг (Open banking) - це процедура, за якої банки надають іншим компаніям (які мають ліцензію на надання платіжних послуг) доступ до фінансової інформації про своїх клієнтів (за їх згоди), як правило, шляхом відкриття інтерфейсів своїх додатків (application programming interface, API).

Це дозволить компаніям вивчати фінансові можливості споживачів та створювати і пропонувати продукти під їх потреби.

Наприклад, для розуміння того, чи здатен буде позичальник погасити іпотеку, не потрібно буде готувати безліч довідок, збирати інформацію з інших банків про доходи тощо. Це все можна буде зробити за допомогою відкритого банкінгу, оскільки вся фінансова інформація про споживача буде зосереджена в одній мережі.

Відповідно, для користувачів перевага буде у тому, що вони зможуть вибирати кращі послуги на конкурентній основі, наприклад, кредит на більш вигідних умовах.

Очевидно, що це може призвести до конкуренції на ринку, наприклад, між консервативними банками та прогресивними фінансовими компаніями і не всі банки захочуть ділитися інформацією про користувачів, навіть за їх згоди.

У зв'язку з цим, відкритий банкінг і був врегульований на законодавчому рівні: відповідно до частини 1 статті 53 Закону № 1591-ІХ надавачі платіжних послуг з обслуговування рахунку зобов'язані забезпечувати можливість постійного доступу в режимі реального часу до рахунків своїх користувачів банкам та іншим надавачам платіжних послуг, що отримали право на надання нефінансових платіжних послуг (сторонні надавачі фінансових послуг).

У Законі № 1591-ІХ зазначено, що продедура відкритого банкінгу вводиться в дію 22 липня 2025 року, проте Національний банк планує, що в Україні Open banking запрацює у 2023 році.

2. Збільшено кількість платіжних послуг та розширено коло їх надавачів

Законом врегульовано можливість надання дев'яти платіжних послуг, з яких: сім послуг відноситься до фінансових, а дві - до нефінансових.

Фінансові послуги:

• зарахування готівкових коштів на рахунки;

• зняття готівкових коштів з рахунків;

• виконання платіжних операцій із власними коштами користувача з рахунку/на рахунок користувача;

• виконання платіжних операцій з рахунку/на рахунок користувача, за умови що кошти надаються користувачу на умовах кредиту;

• емісії платіжних інструментів та/або здійснення еквайрингу платіжних інструментів;

• переказу коштів без відкриття рахунку;

• випуску електронних грошей та виконання платіжних операцій з ними, у тому числі відкриття та обслуговування електронних гаманців.

Нефінансові послуги:

• ініціювання платіжної операції;

• надання відомостей з рахунків.

Раніше надавати платіжні послуги могли лише банки та небанківські фінансові установи за умови участі у платіжних системах.

З прийняттям Закону № 1591-ІХ це зможуть робити оператори поштового зав'язку, платіжні установи, філії іноземних платіжних установ, установи електронних грошей тощо.

При цьому, для різних надавачів платіжних послуг встановлено різні вимоги щодо отримання ліцензії та включення до реєстру платіжної інфраструктури:

Банки мають право надавати платіжні послуги на підставі існуючої банківської ліцензії та без включення до реєстру платіжної інфраструктури.

Платіжні установи (у тому числі малі платіжні установи), оператори поштового зв'язку та установи електронних грошей мають право надавати всі або декілька фінансових платіжних послуг, за умови отримання ліцензії та включення до реєстру платіжної інфраструктури.

Філії іноземних платіжних установ мають право надавати всі або окремі платіжні послуги, за умови їх акредитації в Україні.

Фінансові установи на підставі ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг мають право надавати послугу переказу коштів без відкриття рахунків та послугу з еквайрингу.

Тобто, небанківським фінансовим установа не потрібно буде користуватися послугами платіжної системи для здійснення переказу - вони зможуть це робити самостійно.

Надавачі нефінансових платіжних послуг. Діяльність з надання всіх або окремих нефінансових платіжних послуг здійснюється юридичною особою без одержання ліцензії, але після включення до реєстру платіжної інфраструктури.

Національний банк України має право надавати платіжні послуги без одержання ліцензії відповідно та без включення до реєстру платіжної інфраструктури.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право надавати окремі платіжні послуги в межах своєї компетенції без одержання ліцензії, але після включення до реєстру платіжної інфраструктури.

Також, № 1591-ІХ передбачено таке поняття, як «обмежені платіжні послуги» (оплата квитків, проїзду, телекомунікаційних послуг тощо), які зможуть надавати навіть мобільні оператори. Сума таких операцій за календарний місяць стосовно одного користувача не може перевищувати одного розміру мінімальної заробітної плати.

Вимоги до надавачів фінансових послуг

На перший погляд може здатися, що всі описані вище особи, після введення закону в дію, одразу зможуть без посередників здійснювати переказ коштів, самостійно випускати платіжні картки, одразу беручи перевагу перед банками.

Проте, у Закону № 1591-ІХ є і формальна частина, яку теж необхідно дотриматися.

1. Розмір статутного капіталу та джерела походження коштів

Мінімальний розмір статутного капіталу надавача платіжних послуг має становити 1 мільйон гривень, 3 мільйони гривень, 5 мільйонів гривень та 10 мільйонів гривень залежно від виду та кількості послуг, які надаються.

Розмір статутного капіталу потрібно підтримувати на такому рівні з моменту подання заяви про видачу ліцензії та протягом усього часу надання послуг.

Така вимога не є новелою для установ, адже ліцензійні умови щодо інших фінансових послуг (не платіжних) теж встановлюють подібні розміри статутного капіталу. Зроблено це з метою покриття фінансових ризиків, які виникають під час надання платіжних послуг.

Пам'ятайте, що недостатньо просто внести кошти до статутного капіталу, потрібно ще й підтвердити, що отримані вони законним шляхом (заробітня плата, дивіденди, дохід від продажу майна, прибуток від інвестицій, отримання спадку тощо) та надати відповідні документи.

2. Збереження коштів користувачів

Надавачі платіжних послуг зобов'язані відокремлювати кошти користувачів від власних коштів та коштів інших користувачів (обліковувати їх на різних рахунках).

Також, вони мають право страхувати свою відповідальність перед користувачами на випадок неможливості виконання фінансових зобов'язань перед користувачами.

3. Розкриття інформації

Надавачі фінансових послуг зобов'язані розкривати:

3.1. Національному банку України: фінансову звітність; звіт про корпоративне управління (для акціонерних товариств); перелік усіх банків, страхових компаній тощо, послугами яких використовуються для забезпечення збереження коштів користувачів.

3.2. На вимогу користувачів: відомості про фінансові показники діяльності та економічний стан; перелік керівників надавача платіжних послуг та його відокремлених підрозділів; перелік, ціну/тарифи платіжних послуг, що надаються; кількість акцій надавача платіжних послуг, що перебувають у власності членів її виконавчого органу, та/або перелік осіб, частки яких у статутному капіталі надавача платіжних послуг перевищують 5 відсотків.

3.3. Шляхом розміщення на своєму вебсайті такої інформації: ідентифікаційних даних надавача платіжної послуги; перелік платіжних послуг, що надаються, відомості про участь у платіжних системах; відомості про власників істотної участі; відомості про склад наглядової ради та виконавчого органу; відомості про відокремлені підрозділи; відомості про ліцензії та дозволи; річну фінансову та консолідовану фінансову звітність тощо.

Звичайно, введення в дію Закону № 1591-ІХ фактично припиняє монополію на здійснення платежів у платіжних систем та випуск платіжних карток у банків.

Очевидно, що ринок платіжних послуг збільшуватися, у споживачів з'явиться більше варіантів вибору та кращі умови для обслуговування.

Проте, не варто забувати про очевидну перевагу банків над іншими установами: залишки на платіжних рахунках у небанківських фінансових установах не будуть гарантуватися Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, в той час як фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом не менше ніж 200 тисяч гривень.

Ірина Плискань

Адвокатське бюро «Ірини Плискань»